Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2482
Творів: 44766
Рецензій: 87632

Наша кнопка

Код:



Статті критики та аналітики

Три традиції української літератури

Іван Городиський, 02-05-2007
В літературі, які і в будь-якій іншій царині людської діяльності, незвичайно важливою є спадковість. Радше не так спадковість, як передача естафети – від одного покоління до іншого, а разом з цією естафетою певних традицій і пам’яті. Але, що робити коли естафета не передна чи немає кому передати? Тоді новий старт, пере завантаження традиції. Українська література пережила три такі „пере завантаження традицій”.

Традиція перша „Українська літературомовна література”. Розстріляна
Датою зародження і початку розвитку сучасної української „літературомовної” літератури вважають публікацію „Енеїду” Котляревського в 1798 році*. „Енеїда” стала відправною точкою, з якою взяла відлік „українська літературомовна література” і всі інші автори та твори уже сприймалося в її контексті, тобто створювалися традиція**.
Після Котляревського були Основ’яненко, Шевченко, Куліш, Вовчок, Нечуй-Левицький, Мирний, Франко, Коцюбинський, Українка, Стефаник, Мартович і десятки інших талановитих авторів. При чому кожен наступний відзначався все-більш довершенішим стилем і знаходив все більше визнання. З’являлося все більше можливостей для реалізації своїх літературних амбіцій – і збільшення кількості публікацій, і поява перших періодичних літературних альманахів і видань, на кшталт „Літературно-наукового вісника”.
Завершилася ця висхідна як і годиться – вибухом. Після довгого періоду потрясінь, на початку 20-х років постало покоління „розстріляного відродження”. Це були не просто репресовані поети, письменники, драматурги, критики, публіцисти, перекладачі. Це українська модерна література, яка відповідала найсучаснішим напрямкам і течіям, які були в той час присутні в європейській літературі. Це феномен, коли водночас з’являються такий ряд сильних і талановитих митців, таких як Тичина, Йогансен, Зеров, Драй-Хмара, Рильський, Влизько, Косинка, Яновський, Вишня, Куліш, Курбас, Довженко та інші, які за своїм потенціалом співмірні зі своїми згаданими попередниками в Україні та іноземними сучасниками. Це при тому, що основній їх масі на 1937-1938 роки (коли вони переважно були закатовані) не було і 50 років.
І знову таки за законами жанру, після піку ішла безодня. Не провалля чи спад, а саме безодня. І нехай для когось я скажу єресь, але величезною трагедією була навіть не загибель згаданих людей і десятків їх товаришів, протягом 1937-1939 років. Найтрагічнішим було те, що перервалася традиція. Сто сорок років (1798-1938) довгого і тернистого шляху вперед і все даремно, бо нікому було передавати традицію. Ті, що залишились живі (Тичина, Рильський, Сосюра, Бажан, Яновський, Вишня, Довженко) були змушені платити за своє життя, тим, що їх пером тепер водила невидима рука партії, і вони були змушені задовольнятися в своїх творах лише несміливими проблисками вільнодумства, які виглядали жалюгідно, порівняно з тим спалахом, котрий мав місце в 20-30-х роках ХХ ст.

Традиція друга „Соцрелістична українська література”. Незатребувана
Втрата традиції, означала смерть традиції „української літературомовної літератури”. На її руїнах поставала нова соцреалістична українська література (1937-1987), хрещеними батьками якої стали вже згадані уцілілі діячі „розстріляного відродження”. Характерними ознаками цієї літератури була її повна підконтрольність існуючій ідеологічній лінії, організаційна єдність в рамках Спілки письменників та відсутність повноцінного ознайомлення з літературою, яка існувала поза межами „соцреалізму” та „залізної завіси”.
Загалом можна виділити два періоди, а точніше покоління цієї літератури. Перше – „покоління вцілілих” в часи репресій. Це, окрім згаданих, ще Смолич, Малишко, Іван Ле, Головко та ін. Про „друге покоління” цієї літератури піде мова нижче.
Чи було навернення до соцреалізму кроком назад? Безумовно! Варто лише порівняти твори пізнього Тичини з його дебютними „Соняшними клярнетами”. Що говорити, якщо навіть творчість оплаканого і беатифікованого Василя Симоненка виглядає дуже і дуже посередньо поряд з творами його розстріляних ровесників, а його загибель справді була втратою для української літератури.
Але все-ж навіть закута у певні рамки, українська література цього періоду зуміла дати цілу низку самобутніх авторів, які власне і були „другим поколінням” – Гончара, Костенко, Загребельного, Іваничука, Мушкетика, Шевчука і т. д. Сюди-ж можна вписати і Стуса, але все-ж він жив ( і помер) поза рамками системи. Хтось скаже – „шестидесятники”, але не всі з них належали до них, та й саме це явище є більше соціально-політичним, ніж суто літературним.
Отже було народжене друге покоління, і якби все продовжилося, цілком можливо, зараз ми мали-б змогу спостерігати розквіт „третього покоління”. Але доля розпорядилася інакше, СРСР розвалився, держава Україна не потребувала літератури, яка-б виконували ціленаправлені ідеологічні задачі, а без державної підтримки і державного замовлення, система соцреалістичної літератури в рамках Спілки письменників виявилася нежиттєздатною, і, що найголовніше, незатребуваною суспільством, і зараз все-більше перетворюється на рудимент радянщини. Хоча деякі кращі літератори з того часу живуть і працюють далі, вони затребувані суспільством і дай їм Бог наснаги продовжувати свою працю.

Традиція третя „Сучукрліт”. Елітарна, немасова
Отже і друга традиція української літератури перервалася. По-суті на момент отримання Незалежності української літератури, поза межами відмираючого соцреалізму, не існувало. І все довелося починати з нуля. Як це не дивно констатувати на фоні постійних нарікань, можна сказати, що українська література з цим завданням справилася. Хоч і на 50%.
В ХХ ст., особливо серед пост-модерністів, часто дискутувалася проблема елітарної та масової літератури, їх пріоритетності та співвідносності. На мій погляд присутність обох цих типів літератури є необхідною. Адже суспільство має внутрішню градацію за своїм інтелектуальним рівним і літературними смаками, і не можна заперечувати, щось одне, на тій підставі, що воно незрозуміли чи низькопробне.
Так ось, нова літературна традиція, „сучукрліт” сформувалася лише наполовину. Андрухович, Жадан, Дереш, Винничук, Прохасько, Забужко та ін. зуміли створити українську елітарну літературу високого рівня, яка якщо і поступається іноземним аналогам, то принаймні червоніти за неї не доводиться. Свідченням цього є визнання українських літераторів за кордоном (нпр. Андруховича – в Німеччині та Польщі).
Інша річ – повна відсутність української масової літератури. Якщо ми проведемо градацію потенційної читацької аудиторії, то побачимо, що переважна більшість є чи може бути споживачами цього сегменту. Причиною цього є з одного боку низький інтелектуальний рівень населення, який падає з року в рік, а з іншого – елітарна література, лише у виняткових випадках може сприйматися широкими масами населення.
У тривіальному розумінні, „масова література” – це літературні твори, з простим, часто передбачуваним сюжетом, написані за допомогою активного словника мови, читання якої дозволяє приносить мисленнєвий відпочинок, не змушуючи до серйозних роздумів.
Масова література може бути і високої якості, з гарним стилем. Яскравим прикладом може служити творчість Георгія Чхартішвілі (Борис Акунін), творам притаманний гарній художній стиль. Крім того, з часом „масова література” може трансформуватися в те, що ми називаємо „класичною літературою” – твори Дюма і Конан Дойля колись вважалися „бульварними”, а зараз вивчаються у школах.
Але, повернімося до України. В сучасних умовах відсутність такої української (що ще важливіше – україномовної) масової літератури рівнозначне національній катастрофі. Українська література не зумівши народити своїх Донцових, Дашкових, Марініних, Акунінів, Лук’яненків, тим самим віддала сегмент „масової літератури” їх російським прототипам. І не треба зневажливо пхикати, і тикати Андруховичем. Будь-який роман Донцової можна купити в газетному кіоску на вокзалі за 5-7 грн., прочитати його по дорозі на море, і без жалю забути у вагоні. А який твір Андруховича можна читати в поїзді?
Окрім іншого, ця проблема має також економічний і соціокультурний аспекти. В економічному плані це є захоплення ринку „масової літератури” імпортним продуктом. Тим то всі гроші, які платять споживачі цього продукту ідуть закордон. Ще гірше в соціокультурному аспекті. На початку 90-х років, після десятиліть русифікації, УКРАЇНОМОВНА масова література мала виконати по-суті історичну місію – перехилити мовні ваги в Центрі та на Сході України. Для цього були потрібні два десятки авторів згаданого типу, чиї твори відповідали-б вказаним критеріям, а видання були-б максимально дешевими. Ні, ілюзії, що Донецьк заговорив-би українською відсутні, але читав-би – а чом-би й ні?
Але у нас на жаль не знайшлося письменників, які-б творили легке для сприйняття широкими масами чтиво. Отямилися лише на початку нового століття, коли в рамках кількох проектів, зокрема „Коронація слова” почали видавати україномовних авторів, які писали для масового читача. Проте кардинально ситуації це не змінило. Причин багато – тут і втрачений час, і ціновий фактор, і відсутність стилістичної сприйнятливості, і те, що не з’явилося жодного автора якого-б можна було назвати брендом „укрмасліту”.
Світлою плямою на цьому фоні і подвигом для справи розширення україномовної читацької аудиторії є діяльність Івана Малковича та його видавництва „А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”. Його блискучі видання „Гаррі Поттера”, знайшли читачів по всій Україні. Але невже у нас так бракує авторів, що ситуацію повинні рятувати лише переклади? Тим паче, що залишається видати лише одну книжку цього циклу.
Від початку третьої традиції української літератури пройшло два десятиліття, тому в найближчі кілька років на авансцену повинні вийти нові автори. Невідомо чи зможуть вони дорівнятися до своїх попередників і в цій, і в інших традиціях. Не слід пред’являти надто високих вимог, адже безповоротно втрачений зв’язок з літературною традицією 1798-1938 років. І Котляревський та його „Енеїда” в контексті „сучукрліту”, можуть символічно розглядатися як наші Гомер та „Іліада”.

*Сам термін „літературомовна” можливо є не зовсім коректним, але це перший твір написаний на тому, що зараз називають „літературною українською мовою”, проте ми не можемо заперечувати, що література і літератори існували в Україні і до 1798. (Прим. автора)
**„Традиція”, в розумінні використаному в даній статті, позначає і певний часовий період, і певний ряд літераторів які жили і творили в цей час.

Написати коментар

Коментарі на цю публіцистику

Щодо традицій та спадковості.

© Брама., 14-10-2017

1

© vacveddi, 18-03-2017

1

© gdupxqim, 17-03-2017

dSvsoXHSajoCgTQ

© Barnypok, 03-01-2017

?????? ??? ??

© ?????? ??? ??, 22-09-2014

???? ?? ??

© ???? ?? ??, 11-09-2014

chanel ??

© chanel ??, 01-09-2014

??? ????

© ??? ????, 22-08-2014

???? ??????

© ???? ??????, 12-08-2014

???? ??? ??????

© ???? ??? ??????, 02-08-2014

Знову про традиції

© Федот Пасічник, 20-12-2013

[ Без назви ]

© Анізія, 14-11-2013

ffxiv gil

© ffxiv gil, 31-08-2013

snjkmCNqlCxflEx

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Earthwind, 08-03-2013

zkAmqEvaTPLHO

© Wahyu, 06-03-2013

oCxEAmnlcTNPob

© Keydren, 25-09-2011

DiPDBjYRMxPAVyWHfA

© Taron, 23-09-2011

чи є традиція?..

На цю рецензію користувачі залишили 955 відгуків
© ruta, 30-12-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 764 відгуків
© , 22-01-2009

Перспектива перезавантаження, або "не будь СУЧ.укр"

На цю рецензію користувачі залишили 1057 відгуків
© Віталій Кривоніс, 13-05-2007

Магія цифр, або чарівність цифри три

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Камаєв Юрій, 06-05-2007

Традиції не переривались

На цю рецензію користувачі залишили 56 відгуків
© Антон Санченко, 06-05-2007

Тед Лещак

На цю рецензію користувачі залишили 143 відгуків
© декілька думок з приводу, 06-05-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.96194195747375 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Закажите бурение скважин в подольском районе, водоподготовку от БурГеоПроект. ; Кровати кованые, фотогалерея категория кованые кровати nashakovka.com.ua. ; Katepal купить битумную черепицу katepal.

Що почитати

«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …
Аґата Крісті: Стати свідком чужих обвинувачень
«Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджіа». Вінстон Черчилль …
«Не Єва». Рівновага пристрастей
Книжка «Не Єва» Лариси Лебедівни — одна з поетичних новинок видавництва «Смолоскип». Вірші водночас …
Танець під бомбами
«Сараєво для початківців» боснійського письменника Озрена Кебо (видавництво Discursus) — проза, сповнена …