де  ми?  з  ким  ми?  ніби
вже  роздали  німби…
ти  святий?    розп’ятий?
вознесись  над  світом
кровію  политим,
вірою  проклятим
й  не  питай  "що  буде?",
бо  не  зна  Іуда,
брат    давно  чекає
на  імення  Каїн,
де  Пілати - дýки
повми...

слів не маю проти зим
рим
в «потім» лине потяг з ним
дим

у віконні кадри - пліз! -
ліс
переплутав карти - віст! -
вліз

в простирадла у вогкі
сніг
як рукопис із віків
ліг

не читається ота
«ять»
коли села і міста
сплять

не читає...

Хто сидить на кухні і палить?
так, це ти і ніч
Ми виходим з теплих ліжок.
Посумувати трошки, ясна річ.
У сусідньому домі суспільно -соціальне живе суцільно
а не вистачає друга справжнього
Щоби задзвонив мобільний
Слухавка шипить
говорить блокір...

Розтираючи
                 гладенькими
                                   долонями
шмарклі,
                     навпіл  змішані  з  кров'ю,
син
епохи  минулого  ранку
з  усією  повагою,
затиснутою  між  скронями
                     пролетарськ...

Текст видалено автором твору...

гортанний голос
______________ гами гонористі
п’янять
_______ у тихий вечір
___________________ pianіssimo
налий-но
_________ друже
________________ поки ще не вистила
пательня сонця
______________ у чужому місті
що вузькооко
__________...

гортаю  жовті  сторінки
із  зошита  осінніх  днів
забутих  слів
течуть  рядки
розмитого  чорнила

пройшли  роки
та все ж таки
вертаю  в  повені  із  снів
у  зачарований  твій  спів
в  твій  голос  
мила

збираю  білий  пух  снігів
з  твоїх  ...

Полечу я пегасом стокрилим,
За квіткою любов-надії,
Понад усім світом милим,
Вище, ніж твої мрії.
Облечу усе: від пекла до раю,
Квітку ту файну найду,
Бо дуже я тебе кохаю,
І ,найшовши, прилечу,
Тобі єдиній  принесу.
Ключі від серця вручу,
Та ві...

не рви нерви мінором зречень
біль і ритм потойбічні речі
біль у грудях
а ритм у тиші
на вустах словом зрине між
світом цим і отим найвищим -
меч Домоклів - останній вірш

лік зозулин літа сумує
ріже навпіл до_ після всує
до – «ку» перше
а ...

Шматок повітря, що лежав між ногою та підлогою,
Цілував підошву, огортав ніжністю вологою.
Повільно розгойдував її…  праву…
А час все ішов, він знав свою справу.
А час все ішов, він не чув слова «спокій»
Лишав на обличчі борозни доріг своїх, докір
...