Ах, Осене, моя безмовна панно,
Крізь тишу саду пада жовтий лист.
Лиш вітер десь завиє так неждано,
Затихне знов й дощем проллється вниз.

Ах, Осене, моя самотня діво,
Вже журавель останній відліта,
Курличе він з розпуки так тужливо,
Прощаючи покош...

Чи може щось солодшим буть
За аромат твого волосся,
Яке по ліжку розлилося
Мов лан медвяного колосся,
Де я блукав під стоголосся
Замрій, назад забувши путь?

Чи щось ніжнішим може буть
За всі твої обійми, мила,
Коли, наблизившись несміло,
За мит...

Якщо піднятись по вулиці Городецького, то дійдеш до площі Івана Франка, де примостився театр того ж самого імені. Позаду театру сіріє бік славнозвісного будинку з Химерами. Попереду, а саме біля головного входу, майорить спішно причеплене гасло: «Корон...

Сьогодні падав сніг на злітні полоси.
Сьогодні вже пройшло пів-весни.
Він припорошив наші шоломи,
Він намочив наші волоси.

Ми пройшли обстеженя.
Здоров*я-це наш обов*язок.
Ми надягнули свої перчатки.
І знов прослухали застереження.

Ми могутні ...

   "У меня желтые глаза, желтые глаза желтого огня" - вона прокинулась з цією піснею в голові, дурний рядок крутився в думках ніби диск, який заїло, і відлунював тупим болем в потилиці від кожного слова.
   "Треба роздуплити, де я знахожуся". - фраза под...

Ода воді з ранку…

п’ю воду з крану мов останній раз,
хочу наповнити себе її вологістю і текучістю,
придушити свій вчорашній алкогольний спогад, і як наслідок - сьогоднішній спазм
її сильнодіючими хімічними інгредієнтами.
вона вже в мені і нічого н...

Марту, твій подих, він наповнений життям.
Марту, ти паросток надії в моїм серці.
Марту, і зупинився час під парусом нестям.
Марту, відкрий свого кохання дверці...

Марту, і трепетно клекоче серце в грудях.
Марту, о де б ти не була - тебе знайду!
Ма...

Поховала себе вже тут
                       на землі...
Тепер лише стрибнути
                       зі скелі...
Бо свою душу тримаю в тобі
І безліч романтичних містерій...


Поховала себе вже тут
                      у цій ночі
Тепер лише ви...

Застигла посмішка у неї на лиці
Здригнулась кров в холодних пальцях
Затвердлий камінь у душі
Понесли в похоронних тацях.
І люди стали не такі,
Які колись завжди бували
Поламані, слабкі, крихкі
Розчинені в вузлах туману...

Зависло сонце ще гаряче...

Під шум дощу танцюють сльози
на чорних віях, попіл срібний
залишився із нашого вогню, і все,
і все порозмивав той дощ,
Ти зник...

Хтось лиш включив трансліт,забрав
від нас все, і віск потік...
а потім зразу він замерз,
мій страх із подихом звяза...