(Післямова до персональної виставки робіт «Золото на полотні»).

Ім’я Анатолія Лавренка давно подолало межі не лише рідної йому Полтавщини, а й кордони України, причому у різних напрямках. Творчість живописця – унікума запізнали шанувальники малярства в...

Не вмію пояснити собі, чому в тебе такі сексуальні руки. Я зможу їх описати, але пояснити - ні. Та чомусь відчуваю їх енергетичний магнетизм на відстані. Дивитися на тебе - це робити дослідження і водночас проковтувати рефлективно сухий комок в горлі. Хто...

Продовження.
Початок http://gak.com.ua/authors/55761
Портрет Миколи Другого в добротній рамі з пошматованим царським ликом валявся на мокрій підлозі. Ще вчора государ зверхньо зирив зі стіни за кожним учнем, впиваючись самовладдям на всю недєліму. А сьо...

Все загинуло!
Десятки тисяч книжок померли в один момент.
Я навіть не встиг прочитати з них найдрібнішу частку. А те, що добачив - в багатьох тепер не пам"ятаю ні автора, ні назви, ні сюжету.
В мене лишилися хіба криваві імперські претензії, туманні р...

У хаті була книжкова шафа, а в тій була полиця, що вважалася "моя".
Окей. Зараз я вже не зможу відновити хто тоді, чому та навіщо так настановив. Цілком можливо, що ніхто, а це моя власна теперішня ілюзія, бо здається, що особистісна тривалість, "цілісн...

Початок:
http://gak.com.ua/creatives/1/47019
http://gak.com.ua/creatives/1/47053
***
Ніхто не забутий, ніщо не забуте, ніхто не забутий, ніщо не забуте ‒ ці рядки зі сценарію до Перемоги, як і про вербичку в жалобі, вкипіли в мою дитячу свідоміс...

Продовження
початок тут: http://www.gak.com.ua/creatives/1/47019
***
Стали жити в Бистрику, дідовому селі.
Войцеха тягла земля. І не було тоді більшої сили, ніж та, що тримала його коло поля. Від вправної весни й до клопіткої осені земля вимагала важк...

Цвинтар не боїться часу. Старе кладовище, за батьковим городом, давно поросло диким густим деревом, що біля землі ніколи не буває сонця, та й хреста нема, ні могилки - все зарівняли роки, а може, й століття. Та з тими, що там лежать, час уже нічого не вді...

Час... У кожного він свій. Цей нестримний бігун столітть. Його не можливо наздогнати. Та й навіщо!? Чим скоріше ти за ним біжиш, тим швидше він тікає від тебе. Він любить тих, хто не поспішає. Цікаво, як виглядає час? Чи він такий, яким його малює наша уя...

Батьки говорили – люби людей, яких зустрінеш на дорогах свого життя.  Я й нині чую їх слова. Бачу їхнє лице пооране віком і працею. Нині я доживаю років і іду тими дорогами, про які говорили ВОНИ. Іду з Богом, тому мені не  важко і не страшно. Кланяюс...