Отже, скажімо - "тиждень". Група, візерунок, повторення, закономірність, тотожність днів. Ті самі дні. Схоже звучить (але ніяк не обов"язково значить і походить, аби зовсім не впасти в фальшиву етимологію).
Починати тиждень "день Сонця, день Місяця", Sun...

Мені було, напевно, зо три роки, коли я заснув і побачив сон.
Сюжету не було - наскільки зараз я перепригадую перепригадане в пам"яті - як це, на мій погляд, відбувається в механізмі тривалості, на якому існують особисті риси персони.
Переписування пере...

(Начерки про окремі риси малярства Івана Дідика, Надії Дідик, Наталки Мирончук – Дідик).

Вступ перший.

В ХVII столітті стала відомою формула Декарта: «Cogito,ergo sum» (Думаю, значить існую). Цією формулою було задано курс на однобічне визначення су...

Скло, до якого Василь притулив свого лоба, було прохолодним - вранішнє сонце ще не встигло нагріти його. Вмостившись зручніше на боковому сидінні й хтозна-чому оглянувши  напівпорожню маршрутку, він заплющив очі. Звичайно, краще було б це зробити в зруч...

От взяв я, бо мені справді саме так цікаво було, гляди і авторам цікаво буде, скопіював всі оповідання, без зазначення їх авторів, у вордики, читав і рецензував, читав і рецензував, у авторах загубився, на сторінку ГАКу практично не заходив, щоб інші оцін...

       Мішки, сітки, знову мішки. По черзі ловим даване з машини й несем із темряви до приміщення, назустріч виходять за новою порцією. Всередині безупинний стукіт молотків, підлога вже завалена сітками з цибулею, між куп буряка виблискують банки волонтер...

***
- Мамо, а чого це дід в ящику лежить?
- Це, доню, тепер його нова хатка. Невдовзі віднесуть її на цвинтар, там він в ній і житиме.
- Мамо, а у мене теж така буде?
- Сплюнь, ти ще мала! Біжи краще на вулицю. Шапку лише не знімай, бо холодно...
***...

1. Облиш надію кожен, окей?

Стоянка тривала всього якусь хвилину; ну, може, дві. Схожий на величезного залізного крота локомотив дав дещо обережний, зважаючи на ранню годину, гудок, і раптово розбуджений після короткого сну виводок брудно-синіх вагонів...

Як би не намагалася дістатися місця, де щось про себе дізнаюсь, не виходить. Здається, вже ніколи чогось вищого не зрозумію. Можливо, так є через те, що листопад. Він приходить з лісу. Як відповідальність. Волога, туманна й сувора, як тиша. Падає на тебе ...

– Христос посеред нас,– промовила жінка у чорній хустині, вхопивши ложкою кілька зерен пшениці, і поки гості відповідали "є і буде" вийшла за двері.
Тільки що Параска похоронила чоловіка. Прожили разом півстоліття. Як вже було –так було, але зла вона на ...