Шуміло метро. Сидів зручно на сидінні, поки десятки постатей тулилося у вагоні, стоячи. Сидів, хоч були серед них жінки, діти, старі і немічні люди. Може каліки й недужі. Може вагітні і з грудними немовлятами.. Це байдуже, бо хотілося сісти. Ноги і тіло, ...

Софія

- Я лечу у першу свою космічну подорож, - промовила дівчинка років восьми, торкаючись маленькими пальчиками великого круглого ілюмінатора, який був майже на всю стіну космічного корабля, - сподіваюсь, мені сподобається. Тату, що ти робиш?
- Я пр...

Це був дах театру: будівлі, де ще кілька годин тому лунали оплески, де змішувалися парфуми шанувальниць і де актори врешті змивали грим. Театру, розташованого за кількасот метрів від повстання, де за декорації правила реальність. Театру, на який пожежними...

.
5(продовження)
Поїхала до Дана, щоб повернути теплі стосунки, які танули, як весняний сніг. Добиралася  автобусами, аби швидше доїхати і побачити його, моє Величне кохання!! Моя мрія! Моє натхнення, адже дякуючи йому, я підкорила літературний подіум, ...

Коли відтріпотіли прапори й відзвучали салюти на похоронах Овсія  та його сина, коли Галю непритомну завезли в лікарню, від тої розпуки злягла й Михайлова Алла.
– Так наплакалася та натужилася, – жалілася, – що голова болить, звестися не можу.
Але під ...

Літо одна тисяча дев’ятсот вісімдесят першого року видалося страшним; ні, мабуть і напевно, найстрашнішим літом у цілому житті Андрія. Дарма, що повний рахунок того життя ледве досяг позначки «7» – і не десятиліть, а років, дарма! – Тому що такий щирий, в...

Був у Михайла Кириловича друг. І за його перебування на посаді сільського голови, й після того, як посада облишила Поживанюкову стезю, вручивши натомість до рук віжки фермерства, й до головування, й ще з юності, й з дитинства теж. Одвічний друг – так інко...

У старого Омелька було двоє дітей - Охрім і Охрінів. Обоє росли жвавими хлопами, постійно грались удвох, бігали за кнуром Феоктистом, їли панські вишні, поки пан не бачив. "Які чудові вишні", - говорив Охрім, "Ну нічого собі!", - дивувався Охрінів. Ішли р...

За вікном пронизливий вітер змушував безліч пожовклого листя відправитись в останню путь. «Людина подібна до осіннього листу, – з відтінком сезонної меланхолії подумав Марк. – Вона до останнього готова триматись звивистого пагілля дерев, не розуміючи, що ...

В конторі було гамірно. Всі товклися одне на одному і ніяк не могли вийти. Нарешті збори завершилися і Ліза поспішила до виходу.
- Залишся, - скомандував Остап.- Сьогодні почергуєш.
- Але ж ти обіцяв! Чому знову я? У мене плани.-обурено вигукнула Ліза.
...