-  Ось сідай на моє ліжко, розповім, як я з Богом зустрівся, - відсовуючись, старий зачовгав ногами, потім шмигнув довгим носом і сховав тремтячу праву руку під краєм вигорілої байкової ковдри. - Сам я по батькові з донських козаків, але виріс тут, з ...

Зі шкільного хору мене зрештою вигнали. І не те, щоб Володимир Данилович, наш вчитель музики, був чоловіком злим чи нетерпимим. Зовсім ні. На уроках  було як: не можеш співати, то не співай, не всім же дано. Вивчи слова пісні напам’ять і розкажи як вірш....

ВОГНЕПАЛ
(оповідання)

Всі персонажі є вигаданими, та будь-який збіг з реально живими або померлими людьми випадковий.

- Ну ти й сцикло! – задумливо процідив Сергій, спрямувавши розфокусований погляд в напрямку телерадіокомунікаційної вежі, що здійм...

Вона лежала настільки безсоромно і цнотливо водночас, що він опустився на стілець навпроти.

Оце і є довершеність молодого тіла, якому не потрібен одяг.

Любомиру ввижався католицький хрест. Жолі так схрестили ноги - одну під себе, а верхню витягла в ...

Зима. Якісь невідомі землі за полярним колом!? Це Канада. Її безкраї простори і ліси, всипані снігом. Навкруги, напевно, в радіусі ста кілометрів, а то й більше, немає жодної живої душі. Я не даремно сказав "живої", дорогою я був знайшов один труп, який л...

Прокинутися взимку о 5 ранку – дуже важко, майже неможливо. Пічка за ніч вистигла, хата намерзла, з-під двох ватяних ковдр навіть визирати не хочеться. У вікні, за химерними рослинними орнаментами – предковічний морок. Глянеш туди – і здається, що світ уп...

Того дня в сільському клубі було гамірно й людно. Село справляло День села.
Голова сільради, незграбно поправляючи краватку, котру ніколи не носив, проводив оказію.
Гомоніли про здобутки, про те та се, вирізняли з-поміж сільчан достойних, дарунки якісь ...

  Тиша стояла навкруги й тільки монотонний дзенькіт кіс дещо розбавляв її.
  Сонце ледь-ледь показало свою маківку  із-за лісу, щоб відбитися в кожній краплині роси, яка рясно лежала на траві. Василь за сонцем не слідкував - серед трави траплялося гілля...

Усі вже днів чотири знають, що я на Різдво – не вдома. А отак! Я вже не в шостому й навіть не в дев’ятому класі, щоб ви мене не пустили – я таки піду. І хоч прабаба при згадці про Різдво в Катьки зловісно всміхається, дрібно хреститься, зводить очі до бож...

А далі було життя.
Почалося воно з народження дітей. Троє дівчаток оросили своїм криком двір та хату Вась-Вась.
Семиноженки – їх у селі було багато. І там, і там, й аж на тім кутку сімей із шість, й аж на тім он – три. Навіть Василь Семиноженко ще один ...