Дві птахи.

Твір видалено...

Для моєї прабабці Станіслави Горячої, яка спочила в Бозі 15 лютого 2008 року, за чотири дні до 89-ліття. Написано з її розповідей про своє життя. Ще досі пам’ятаю, як казала, що пережила страшні муки заради України, але ні хвилини за те не шкодує.
- Ромк...

***Життя  і його  мешканці  

Ядвіга Корецька  жила на Підзамчі (1). В  квартирі на третім поверсі  з балконом  на  дорогу, який один прикрашав  фасад будинку, збудованого ще  до першої  світової війни. Чоловік  її, Корецький  Петро, вмер  допіру десят...

Кася поспішала додому. Мокрий асфальт відбивав чіткі відзвуки каблуків, і з кожним кроком стукотіло в голові: „Як це сталось? Чому?!” Хотілося щільніше загорнутися в плащ, закритися від усіх і від усього. Не помічаючи нікого, втекти назавжди. Куди? Пону...

На прощання  шеф навіть вийшов з-за столу і простягнув  волохату лапу. Сказав, що після пережитих разом успіхів-невдач звик і поріднився, і вкотре наголосив, що як на новій роботі  не складеться,  двері для мене відкриті. Я подякувала за науку, за те, що ...

А ти пішов, і тепер тебе більше не має...Ти залишив моє серце повне сліз, але очі не плачуть. У мене не має більше сил на щось сподіватись. Ти вкрав у мене надію, хоча сам колись і дав її. Душа залишилась порожньою, і хоча кохання не вмирає так швидко, пр...

Вона з’явилася у мені – отам, у глибині живота – давно. Надто давно. Спочатку вона нагадувала мачинку – манюсіньке зеренце, пульсуючу крапочку, що блимала у нетрях чорної крові. Тоді вона збільшувалася, наповнюючи моє тіло, розросталася, пускала коріння –...

                            
        
            Небо ворушилося вороже сірими хмарами. Весна, як манірна дівка , кожного дня приміряла нові убори. Сьогодні на ній була , саме та, напівсирцева  суконька, кольору мертвого індиго . За вікном йшов склян...

І той Місяць, схожий на недосяжний шматок сирного пирога, який заховали до темної кімнати від малої дитини, аби не переїдала солодкого... І цей дощ, який потрохи накрапає до моєї кишені, неначе не помічаючи, що я – насправді єдина у цьому місті, хто його ...

І забуті слова повмирали на білих фіранках,
Як метелики в сітці, їм також не дано злетіти.
І для мене чужі, але з кожним самотнім світанком
Бачу сонце крізь тих, що не вміли тебе пояснити.

Пару слів на підлозі – квітки, які впали на  килим.
Як торк...