Обвінчались виноградники з вином,
Ворон сірий на березі батькував,
Щур хвалився щойно з’їденим зерном,
Трактор в полі з трактористом танцював.

За селом курган зігнувся, як лоза,
А туман ховав коханців по лісах,
З очеретом цілувалась рогоза,
І до ...

Мене болить
Лиш я не плачу
Приймаю все що Бог дає
Душа не спить
А очі бачать
Все те що було і що є

Роки пливуть
І відпливають
Я на вершку одного зних
Приймаю суть
І вам співаю
Мій голос поки що не втих

Роки батьків
Роки матерів
Стеля...

Ковелю...

І кров в дубах нуртує
немов сухе вино…
Весна ж… міста штурмує
зеленим цвіт-панно.
І площі як озера
сіріють в далині…
І башти – дивні пера
одні у однині.

Валерій Цимбалюк, Ковель, 20 травня 2019 року....

Його вкрила хвиля горя, збила з ніг, зваливши на підлогу
Як схоче жити, підведеться, з останньою молитвою до Бога
Йому не повернутися до дому, бо дім зруйнований війною
Тепер блукає він по світу, жебрак із легкою ходою
Вона чекає на швидку, їй терміно...

Пускай, мой век заранее измерен,
Но, чтобы не сдаваться и искать,
Во что-то непременно нужно верить,
Иначе ничему и не бывать.

Уверен был Колумб: с другого боку
Он в Индию проникнет через тыл.
И хоть идея та была без проку,
Он по пути Америку отк...

Истории процесс неумолимо
Дорогой магистральною идет.
Ему подобно, снежная лавина
Через преграды движется вперед.

Я голос отдаю как избиратель
За выбор наилучшего пути,
Надеясь будто, что смогу лопатой
Последствия лавины разгрести.

Истории не ...

Я думаю про камінець,
що лежить при дорозі,
про пожовклий лист,
порожню, зжмакану пачку сигарет, -
не важливо, -
про згусток болю,
ні, дистилят болю, -
безбарвний, чистий, прозорий, -
невагомий,
підвішений у центрі Всесвіту,
координатою, -
кам...

Благаю, зателефонуй.
У світлім небі згасли зорі.
Мені не жити без любові.
Благаю, зателефонуй.

Думки тікають по кутках
Немов розсипалось намисто.
Мені наснилось темне місто,
Де я, самотній, заблукав.

Благаю, зателефонуй.
Я згоден вік тебе чек...

Позвикали до розлуки, прижились у порожнечі
І покірно прямували у колишню самоту,
Як ведмеді білі, знову повростали в холоднечу,
Як кроти, вживались тихо у довічну сліпоту.

І не знали, і не знали, що на дальнім перехресті
Місяць в повні нам підкине...

Інні Талимонівні присвячую…

І ці вуста до мене говорили
шепотячи казки про забуття.
І мої сили смертю тихо пили
і світ зникав, і з ним потроху я.

Жадав життя, – а лиш отримав миті
надій сліпих, що будем ми разом…
І мрії ті потрощені і биті
моя...