Двері квартири ще зачинені, але у Санька, мого четверокурсного друга, обличчя зафарбувалось красивим зеленим кольором. Ми — вищезазначений Саньок зі слабким шлунком, декан, що уважно читає матюки на стінах, і я — чекаємо, доки відчиняться двері і ми пон...

- Вона здуріла, сусідко, я вам таке кажу, чуєте? Баба здуріла і по тому всьо! І вона, і те її смітє . то гашефт, великий гашефт. З дурного її крику вже ніц не буде! Ніц! Риба сі борсає і хвостом б’є на березі, і повітрі лапає, а конец єден…- невгавала с...

Чекаю літака на Львів у Стамбулі. 202 ворота в терміналі міжнародного аеропорту імені Ататюрка. Година до вильоту. Літак уже підігнаний до «телепорту», в залі очікування біля виходу до воріт уже чимало народу в очікуванні посадки в літак. У передчутті пов...

  
«Тепер ти моя! Тільки моя! Назавжди…» – вкрадливо  шепотів  їй у самісіньке вухо, натягаючи каблучку на худорлявий палець. Чомусь  прохолодне  кільце ніяк не налазило  і  боляче  шкрябало  сухувату  шкіру. «Моя матінка буде неймовірно щаслива…» –  йог...

( Фрагменти думок про письмо ІВАНА ІЛЬКА).

Почнемо з дуже влучного міркування Філіппо Карлі, італійського соціолога: “ Ріст людини відбувається рівнобііжно з вростанням в найближче оточення. Вже в ранній молодості людина вважає себе нерозривною части...

А ще згадується, як ходив я з бабою і дідом діставати "на халяву" цемент. Ми якраз... Господи, що ж я пишу? Мені тоді років п'ять було напевно. Яке там "ми"? Вони. Так, саме вони запланували тоді вимурувати кам'яну пивницю на Болоні (ми так називаємо наш...

Настя фурією влетіла до кабінету головного редактора. Азалія навіть очима не встигла моргнути від несподіванки і зараз розгублено дивилася на стрімко зачинені двері за спецкором газети.
– Настя? – відірвавши погляд від монітора комп’ютера, не приховуючи...

Швачкою піти по життю Каті так і не судилося. Бо не до того було. Ледь зіп’ялася на ноги в позбавленому ситості сільському житті, як вийшла заміж, потім пішли діти, а потім колгосп заглянув у вікно та погукав до своїх справ.
Хотіла в ланку, в широкі поля...

Торішня Одеса не забудеться. Усе колись забудеться – все, до цурки, до гнотика, до клаптика, до краплинки, а торішня Одеса – ні. До того ж, Одеса не архітектурна, Одеса не історична, не колоритна, не солона й не морська, бо таку її я вже знав колись, у ча...

Мама іде на побачення. Сьогодні вона усміхається чи не вперше за  багато- багато місяців. І мені від цього радісно. Хочеться  заплескати в долоні, підстрибнути і  злетіти понад світом, вигукуючи: «Дивіться всі, моя мама щаслива! Щаслива!!!»

Мене назвал...