|
|
| Авторів: |
1403 |
| Творів: |
21279 |
| Рецензій: |
41692 |
|
|
|
Код:
|
|
| 
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Карповий, 29-11-2007 |
Буває, сидячи надворі,
люблю таке спостерігати:
чорніє небо, сяють зорі,
палає у сусіда хата.
Шкода сусіда. На відміну
від того, що вам скаже дехто,
я не злорадісна людина,
але люблю піроефекти.
Люблю дивитися, як люди,
безладно з цебрами гасають.
Їх лайку чути звідусюди,
вогонь між тим не загасає.
Люблю на відстані відчути
увесь ажіотаж, напругу...
Тут варто вітерцю подути –
хоп! – зайнялася хата друга.
А потім – третя і четверта,
і ось усе село палає.
А що мені? Тьху – і розтерти:
живу я, вибачаюсь, скраю.
Коли, дотримуючись правил
протипожежної безпеки,
я дім свій самотужки ставив,
то будував його далеко
від інших. За високим тином
великий кам’яний будинок;
цвіте садок, росте дитина,
і розпускається барвінок.
І завтра, як до мене прийде
хтось із сусідів-погорільців,
і скаже: «Так і так, сусіде,
ти мусиш з нами поділиться!» –
я відповім: «Пробачте, пане,
ви – колектив. Спільнота. Стадо.
А я – скраєчку. Я – не з вами.
Самі собі давайте раду.»
І як не піде дядько з миром,
а силою забрати схоче
щось із майна мого – сокиру
всаджу сусідові між очі.
Бо що моє – моє навіки,
і я ніяк не винуватий,
що у якогось чоловіка
раптово загорілась хата.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
