Нашвидкоруч

Домовилися
НПР

© анонім, 06-12-2007

Та припиніть, пане Рабіновичу. Навіщо ви так? Вам не сподобався вірш, ви про це написали, я вам за це вдячний. Зрештою, віршик -- це не красна дівка, щоб всім подобатись. Ви висловили свою точку зору, я висловив свою, і тут би нам розійтися, прийнявши думки одне одного до уваги. Принаймні, я негативні рецензії враховую, коли пишу наступні твори. Критика важливіша, ніж похвала, навіть якщо я з критикою в даному випадку не зовсім згодний. А ці ігри з "вибачте, я не знав, що вас критикувати не можна" -- це ж дитячий садок. Ні до чого це. Дорослі ж люди усі. Так що, дорогий ви мій критику, критикуйте далі, і вибачте, якщо моє відбрикування якось вас образило. Хоча не обіцяю, що на наступну вашу критику відбрикуватись не буду. З повагою,
М.К.

© анонім, 05-12-2007

Пане Михайле, щоб ви були здорові усе життя! Ваша відповідь - зразок для всіх, на кого я пишу рецензії. І себе пожаліли, і мене пошпетили. Так і хочеться вибачитися і зняти усі зауваження. Мабуть, так і зроблю.

Ви мене переконали - вірш чудовий. Особливо вдалася четверта строфа. Хочеться також відзначити, як глибоко, детально і оригінально розроблено тему нашого українського жлобства.

Такий відгук кращий, чи не так? І пробачте старого Рабіновича за критику - я ж не знав, що не можна.
Щиро
НПР

© анонім, 04-12-2007

І вдогонку. Перевірив по тлумачному словнику: слова "злорадісний" і "звідусюди" в українській мові таки є. А чим вам четверта строфа не сподобалася, не розумію, соррі. Ну, хіба що збігом приголосних в "тут треба". Але це легко підправити.
М.К.

© анонім, 04-12-2007

Бурхливі оплески, Міш!
З.Ж.

© анонім, 03-12-2007

Ех, Рабіновичу, Рабіновичу, дорогий ви мій чоловіче! Ну невже ви дійсно вирішили, що я просто так від нічого робити написав ілюстрацію до прислів’я?

Розумієте, в чому тут справа... Ну, ось, про що цей вірш взагалі? Про таку нашу національну рису, як жлобство. Або, м’якіше виражаючись, про егоїзм. Це зрозуміли попередні рецензенти, судячи з їх відгуків. І це, напевно, зрозуміли і ви, бо ви взагалі людина розумна. Так от. Погана ця риса. Гидка. Але вона має місце бути, і про неї мені захотілося сказати людям. Чому захотілося? Не знаю, вдача у мене така.

Так от. А що там в кінці вірша нічого шокуючого ви не знайшли... Я ж наївно думав, що шокуючою повинна бути сама готовність мого героя забрати оте останнє і найдороще, що залишилося у нещасного сусіда. І все заради чого? Заради майна свого гівняного! А коли така готовність до вбивства ще виставляється як прояв справедливості, пояснюється священною недоторканістю приватної власності – це ж цинізм найвищого гатунку, ні?

Але, схоже, я помилився. Вийшов не шок, а пшик. І от я думаю: чому так? Чи можна припустити, що старий Рабінович сприймає мого героя як цілком нормальну людину, і тому шокуючим його монолог для Рабіновича не був? Але тоді і сам Рабінович трошки такий, як він. Ні, це припущення я відкидаю з обуренням. Не може бути егоїстом людина, яка безкоштовно витрачає години свого часу, читаючи і коментуючи сотні і сотні креативів. Ні, пане Рабінович, ви не егоїст, а тому це не може бути причиною.

Насправді підозрюю, що все простіше. Ви прочитали скількись моїх креативів, деякі знайшли вдалими, і на їх основі склали собі певне стереотипне уявлення про те, як я пишу. Чи як я повинен писати. А якщо якесь крео в ці стереотипні рамки не вписується, то для вас воно погане, бо не смішне, на відміну від попередніх.

Ну, ось, таке моє просте пояснення. А за зауваження технічного плану – дякую вам щиро. Подумаю, як можна підрехтувати.

А прикиньте, наскільки доля до сатириків несправедлива: в той час, як нормальні поети пишуть про те, що їм подобається (тобто про себе, коханих, свої глибокі та міцні почуття, чи про своє неземне страждання), сатирики мало того, що мусять писати про те, що вони ненавидять, так ще ризикують за це отримати коментар на кшалт: пий йад, аффтаре, бо не смішно!

З повагою,

М.К.

© анонім, 03-12-2007