Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48063
Рецензій: 92815

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Двері для всіх (закінчення)

© Наталка Ліщинська, 03-11-2009
     Іра розплющила очі й одразу визначила, що знаходиться у лікарні. Спроквола ворухнулась думка: “Реанімація?.. Операційна?..” Крапельниця потворним костуром нависала над нею, а праворуч лежала ще одна пацієнтка. Біля неї метушилась зграйка медиків. “Ангели, мать їх, в білих халатах!” - разом зі свідомістю до Іри повернулось і своєрідне почуття гумору. Вона глянула на обличчя жінки. Безкровне, бліде, із синюватими повіками лице. Дивний спокій. Блаженство тиші. Нетутешнє щастя.
     Ледь відірвавши погляд від неймовірної світлої краси непритомної, вона помітила за прозорими дверима чоловіка. Хоч він був у білому халаті, накинутому на плечі, однак, видно, що не лікар. Прикіпивши очима до сусідки Іри, молодик скидався на статую, живими залишались лише два величезні чорні озера на обличчі, з яких струменів відчай і страх.
     Невдовзі котрийсь із земних ангелів, які намагались повернути жінку до життя, завмер і тихо зронив: „Все…” Решта рятівників, мовчки погодившись із вироком, враз припинили реанімацію. Чоловік за склом прикрив повіки і за хвилю розплющив очі. Зовсім порожні, застиглі й неживі. Лікар, котрий щойно проголосив свій вердикт, хутко вийшов до нього. Іра відсторонено подумала: „Йому треба зробити якийсь укол. Щоб менше боліло”.

                                                                          ****
     Ольга летіла до круглого, наче ілюмінатор, отвору. Ніхто не посмів затримувати її на шляху до входу. Раптом перед самою брамою вона різко загальмувала і звернулась до постаті, що маячила неподалік.
- Я хочу повернутись!
- Ну-ну, даремно ви так... Ворота відчинені, можете заходити.
- Ні, - твердо промовила Ольга, - не піду.
- Для вас знайдеться робота і тут, - зітхнув співрозмовник, намагаючись переконати вперту душу.
- Я хочу повернутись!
- Гаразд, - погодився охоронець круглих дверей, - але ви не потрапите у своє колишнє тіло, вже пізно.
- Чому?! – вперше від початку розмови Ольга згубила спокій.
- Я пропоную зайти ж таки. Ви готові, щоб покинути матеріальне.
- Ні!
Брамник докірливо похитав головою, мовляв, що тут зробиш, коли ніякі аргументи не діють.
- Ви можете хіба що народитись знову, якщо вже так кортить... Але не зараз. Поки що вакансій нема, треба зачекати. Якщо ви погодитесь, то лише на таких умовах. Інакше – ось ваші двері. Заходьте, будь ласка.
- Мені не потрібен ваш рай! – рішуче заперечила новоприбула.
- Це – ваш рай, а не мій. Для вас найкращий, - м’яко промовив візаві.
- Я згодна!
Щойно пролунали ці два слова, швейцар гостинно вказав на світлий отвір, але зі здивуванням помітив, що душа зірвалась з місця та полинула у протилежному керунку. Залишений на самоті він пробурмотів: “Як завжди... Ті, що не готові, рвуться зайти у зачинені двері, а ті, які бачать перед собою вхід, повертаються назад... У Тебе хороше почуття гумору, знаєш?” Не відомо до кого звертався охоронець, але відповідь не забарилась. Простір забринів від веселого сміху. Воротар не втримався та посміхнувся.

                                                                 ****
     Ольга помалу губила спогади, її охопила паніка. Іскрами розлітались розхристані почуття, вона раптом пригадала, як це було боляче минулого разу. Прощальним вогником мигнув спомин і зник… Повсюди панував морок, він здригався та парував небезпекою, викидав її геть, у незнане. Вона боролась, докладаючи неймовірних зусиль, але нічого не могла вдіяти. Несподівано темрява стиснула її, вона борсалась у розпачі, а жахливий обруч звужувався ще і ще. В той мент, коли вона вже ось-ось згубила свідомість, пітьма відпустила і світло атакувало її звідусіль. Вона заплакала.
- Ой, малесенька-а! Мамусю, у вас дівчинка-а, – солодкаво проспівала акушерка, - Ось так, крихітко, йдемо важитись…
    Іра відчула, як її затоплює щастя. Не просто задоволення чи радість... Серце, здавалось, вибухнуло і розширилось на весь світ, огортаючи його медовим промінням, а він відкрився  назустріч: „Так, сонечко! Так, я – твій, а ти – моя…” Коли їй на груди поклали маленьку доню, Іра переможно та, водночас, знеможено всміхнулась до зморшкуватого червонясто-фіолетового личка. І хоч немовля  її не чуло – вона знала це – ніжно промуркотіла:
- Завтра до нас прийде татко, Олюню…
Маля, втомлене своїм народженням, тихо сопіло уві сні, а Іра легкою пір’їною вільно кружляла у спогадах. Болючих, але й щасливих.
     Вона тоді випадково зустріла Романа при виписці. Тримаючи папери однією рукою, другою розкривала “блискавку” на сумочці. Двері рипнули, Іра піднесла голову на звук і побачила його. Того, хто стояв за дверима реанімаційної.
     Чоловік, чорний від горя, приїхав за особистими речами померлої дружини. Він був схожий на крука з підбитими крилами. І його голова не працювала. Роман незграбно порозпихав у велику спортивну торбу халат, постіль, ще купу дріб’язку, та, залишивши спаковане на долівці, наче робот на термінове завдання, рвонув до виходу.
     Іра розгублено постояла хвилину і кинулась його наздоганяти. Важка сумка била праву ногу, жінка вибігла з дверей лікарні якраз у ту мить, коли забудькуватий бідолаха застрибнув у маршрутку. Довелось брати таксі та їхати за адресою, яку продиктувала медсестра з картки його дружини.
     Іра довго тарабанила у двері без дзвінка. Нарешті почула дитячий переляканий голосочок і схлипування. Вона напружила всю свою кмітливість і почала говорити до дитини за дверима:
- Хочеш, я тобі розкажу казку? Ти ще таку не чула...
- Я багато казок чула, - раптом самовпевнено обізвалась мала, різко обірвавши плач, - знаєш, скільки мені мама книжечок купила?
- Скільки?
- Багато, - хвалькувато виголосило дівча, - я просто ще не вмію рахувати до так багато. А звідки ти знаєш, що я не чула такої казки?
- Я її щойно  вигадала.
- А ти-и вмі-і-ієш?! – зачудовано протягла дитина.
- Всі вміють. Тільки не всі хочуть розказувати. Слухай. Сиділи на горі Місяць і Сонце, а вони були давніми приятелями. Дружили, відколи ще Бог їх створив. Місяченько другові розповідав про океан і русалчині концерти. Як уночі  зеленокосі красуні випливають на поверхню та співають чудові пісні про моряків, скарби, дельфінів... Так закортіло Сонцю поглянути на ті нічні дива, що аж-аж. І стало воно прохати свого товариша, аби помінявся із ним на одну ніч. Місяць погодився та поступився другові. Він залишився в своїй домівці, а зателефонував Сонцю, щоб воно не проспало і вчасно вийшло на роботу вночі.
     Причепурилось Сонце, вмилось під хмаринковим душем, промінці розчесало, своє найкраще святкове сяйво одягло та й вийшло на небо, щоб послухати русалчиних пісень. Та зеленокосі співачки причаїлись у глибинах океану, вони не могли з’являтись під палюче Сонячне проміння, і лише дивувались, чому після дня знову настав день. Та де ж забарилась ніч? Сонечко чекало, чекало, виглядало русалок, а їх нема. Тому, втомлене після двох безперервних днів, не витримало, пішло спати. І щойно сховалось, як випливли красуні з океану. Трохи сумно їм було тої ночі без лагідного сріблястого світла Місяця, але Зіроньки, які не знали про домовленість двох друзів, на небо висипали і залюбки слухали спів русалоньок, щиро аплодували та захоплено вигукували: “Біс! Ще, будь ласка!”
     Дізнався Місяць про цю невдачу свого друга і вирішив якось допомогти. Думав, думав, та й винайшов відеокамеру, а потім ще домашній кінотеатр. Тепер він записує русалчині концерти та запрошує на перегляд Сонце. От і все.
- Розкажи ще! – вимогливо проказала дівчинка.
Іра встигла розповісти ще дві казки. Вона висиділась на сумці під зачиненими дверима до вечора, розважаючи розмовами самотню дівчинку з рідкісним ім’ям. Рима двічі відходила вглиб квартири на кілька хвилин, раз – у туалет, а вдруге сама Ірина відіслала її до холодильника, щоб мала взяла щось перекусити.
     Врешті-решт пришкандибав господар оселі. Ірина напосілася на нього, наче фурія. Вона заволікла ошелешеного чоловіка поверхом нижче і обурено шпетила Романа пошепки:
- Як ти міг залишити малу?! Їй же всього шість років! Дурень! Ідіот! Ти поховав дружину, а їй без мами як жити?..
Іра ледь стримувалась, щоб не вдарити цього бовдура. Так  само рішуче вона доштовхала його до квартири і заходилась готувати вечерю їм. Білявій дівчинці та її батькові. В обох були схожі очі: темні, великі – гарні.
     Мала, наминаючи яєшню з хлібом (продуктів у холодильнику виявилось обмаль), дивилась на Іру, як на марево, що от-от розтане. Щойно жінка почала збиратись додому, як Рима благально промовила: “Розкажи ще одну казку...” Іра залишилась ночувати поруч з дівчам на розкладному дивані... А потім... залишилась назавжди.
     Роман спочатку майже уникав її, а далі прихилився до неї, як надламане дерево до опори. Минуло більше року, поки чоловік цілком оговтався та відтанув після втрати Олі. А Іра завагітніла. Другу донечку вони втрьох одностайно на сімейній нараді вирішили назвати Олею...


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 11-11-2009

План

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 05-11-2009

Вишукано

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 04-11-2009

Добре написано!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Дара К., 04-11-2009

Сподобалось

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Зоряна Львів, 04-11-2009

Я ж просила продовження...

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 04-11-2009

Про своє враження...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 03-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72732400894165 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …