Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44143
Рецензій: 86095

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Марсіанська весна

© Володимир Чернишенко, 26-06-2009
Міністерство міжпланетних справ просить у командора Михайла дозволу на відвідини. Таке повідомлення чекало на нього вдома і він йому аж ніяк не зрадів. Виходило, його хочуть позбавити відпустки, а це вже було проти всіх правил. Він і без того провів кілька років на Марсі у середовищі тих бісових марсіан, а тоді ще й витримав двомісячний міжпланетний переліт. Тепер йому просто мусили дати спокій хоча б на кілька тижнів! Але ж ні! Повідомлення із міністерства могло означати лише новий рейс.
Сівши в улюблене крісло, Михайло подумав, що повідомлення могло мати й іншу причину. Можливо, хтось звернув увагу на велику кількість багажу, який він із собою привіз. Взагалі-то, нічого забороненого він із Марсу не брав, увесь вантаж пройшов дезінфекцію та сертифікацію. Просто мало хто везе з чужих планет макети первісних марсіанських жител, зразки живопису та книги. Тим паче, що продаж цього всього на Землі категорично заборонений. Це цілком могло б зацікавити Міністерство. Хай там як, а лишалося лише чекати. А поки – можна й розпакувати валізи.
Мініатюрна копія марсіанської пересувної кулястої хижі зайняла гідне місце у серванті поміж ескімоським іглу та українською хатою-мазанкою. Химерніше поєднання годі було й придумати, та це Михайла лише тішило. Картину пензля знайомого художника він повісив у вітальні. Якийсь час стояв і милувався видовиськом – здавалося, що у стіні з'явилася кровоточива виразка, у глибині якої щось наче рухалося. Михайло вирішив пізніше підібрати до картини рамку, бо від її вигляду його ледь не знудило. Лишалося ще примостити на полиці книгу – і все. Власне, книга найбільше подобала на рурку, обертаючи її в руках, можна було прочитати текст – кожен рядок було написано на окремій тонісінькій пластинці і він з'являвся перед очима читача, заступаючи попередній, залежно від швидкості, з якою оберталася рурка. На улюбленій Михайловій полиці вже стояли томики віршів з різних країн, у яких він побував. Деякі, як то німецького Рільке та англійського Честертона, він читав з легкістю, а ось книги угорського та російського поетів зі смішними прізвищами, він заледве розбирав – бо не знав мови.
Марсіанська книга виглядала поруч акуратних невеличких томиків напрочуд неоковирно. Марсіани вже давно перейшли на цифрові носії, тому книгу дістати було не так уже й легко. Але Михайло не міг не потурати власному хобі – з кожного нового міста він привозив книгу поезій. Тож чому робити виняток для столиці Марса? Тим більше, що Марсіанську він сяк-так засвоїв, принаймні, міг розуміти мову марсіан та розбирав літери.
Щойно Михайло закрив скляні дверцята шафи, як у двері подзвонили. Він відчинив двері й до квартири увійшли двоє чоловіків. Одного з них він знав – то був сам заступник міністра з питань Марсо-Землянських зв'язків. Кумедний товстий чолов'яга на прізвище Цибульський. Він дотримувався старих поглядів на стиль чоловічого одягу, тому ніколи не виходив із дому без краватки. Інший був одного із Цибульським зросту, але значно худіший. Мав зовсім лису голову й носив окуляри.
Прибульці стримано привіталися й Михайло провів їх до вітальні і запропонував сісти. Цибульський, який як завжди стікав потом, попросив собі склянку води і Михайло мусив ходити за нею на кухню. Повернувшись, він застав його окуляристого товариша за розгляданням марсіанської хатини.
– Ваша вода, пане Цибульський, – стримано мовив він.
Якийсь час було чути лише гучне плямкання Цибульського, а потім він нарешті напився й прокашлявся. Це знайому Михайлові покашлювання напевне означало початок довгої і нудної розмови.
– Познайомтеся з паном Збанацьким, – сказав той і кивнув убік свого супутника.
Збанацький глипнув на Михайла і чомусь зашарівся.
– Дуже приємно, командоре, дуже приємно! – буркнув він і повернувся до вивчення моделей жител на серванті.
– Так ось, – продовжував Цибульський, – хочу насамперед привітати вас, Михайле, із завершенням чергової експедиції...
Він очікувально зиркнув на командора, але той змовчав.
– Гм... Вам мабуть відомо, що наступний рік офіційно оголошено роком Марсу на Землі?
– Оце вперше від вас чую, – озвався Михайло.
– Не дивно, не дивно, – закивав Цибульський, – ви ж щойно звідти... Та про що це я? Ага. Ви знаєте, наскільки великого значення надає наше міністерство культурному обміну між братніми планетами. Це один з пріоритетів нашої діяльності. Це і випуск фотоальбомів, і освітні програми, і ще багато чого... Однак, велика прогалина є у царині, так би мовити, красного письменства. Знаєте чому?
– Мабуть, бо мало хто читає по-марсіанському? – гмикнув Михайло.
– Абсолютно! – сплеснув долонями Цибульський. – Саме цю проблему ми й збираємося усунути!
– І як, організуєте лікнеп?
– Ні, ми запровадили серію книг „Шедеври марсіанської поезії”.
– Овва! А я думав, це неможливо! І скільки вже є книжок? – отетерів Михайло.
– Поки жодної, – визнав Цибульський, – та, здається, у цій кімнаті ми маємо усе, що нам для цього потрібно. Маємо книгу, яку ви, наскільки мені відомо, привезли, маємо перекладача, – Збанацький на цих словах оглянувся і злегка вклонився, – і маємо...
– А хіба ви знаєте марсіанську? – перебив Михайло, здивовано втупившись у перекладача.
– ...і маємо вас, – життєрадісно продовжував Цибульський, – людину, що знає марсіанську мову й із радістю допоможе панові Збанацькому розібратися в тонкощах марсіанської.
Обидва гості дивилися на Михайла так, ніби вже настало Різдво, а він лише стояв і тупо зиркав то на того, то на іншого, не ймучи віри власним вухам.
– Принесіть книгу, – звелів Цибульський.
Михайло витяг із шафи рурку з марсіанським текстом і сів у крісло. Збанацький сів верхи на стільця й присунувся ближче до командора. Цибульський клацнув диктофоном.
– Думаю, для початку просто прочитайте нам кілька віршів, – запропонував він.
– Ви що, смієтесь? – Михайло починав дратуватися.
– Чому ж сміємося? – терпляче й заспокійливо заговорив Збанацький. – Почувши, як звучать марсіанські вірші, я занотую їх метричну схему, сформую звукопис...
– Шановний! – перебив Михайло. – А чи відомо вам, що в силу відмінностей у мовному апараті землян та марсіан, жоден землянин не може говорити марсіанською? Так само й марсіанин – будь-якою з земних мов! Усі наші звуки вимовляються на видиху, а їхні – виключно на вдиху. Тому я, при всьому бажанні, уголос не прочитаю ні слова.
– Дарма, дорогий командоре, дарма! – відмахнувся Збанацький. – Вимовляйте все на видиху, як звикли, а там розберемося...
– І як я по-вашому зможу відтворити усі їхні чотирнадцять звуків „к”? Це безглуздя!
– Спокійно, Михайле, спокійно! – миролюбно втрутився у розмову Цибульський. – Я певен, що Збанацький обов'язково щось придумає.
– Звісно придумаю, – посміхнувся Збанацький. – Отже, Михайле, спробуємо зайти з іншого боку. По скільки складів у рядку першого вірша у вашій книзі?
– Ніскільки, – відрубав, суплячись, Михайло.
– Ну чого ви, ми ж із вами по-дружньому... – почав було Цибульській, але раптово осікся.
– Ніскільки, бо в марсіанських віршах нема рядків. Увесь вірш – один суцільний рядок.
– Та ви що? – Збанацький був втішений. – Як цікаво, як свіжо! Думаю, ми зможемо прийняти за рядок комбінацію слів що завершується римою, як ви вважаєте?
– Рими теж нема, – похмуро озвався Михайло.
– Верлібри! – ще більше розхвилювався Збанацький, а Цибульській закивав.
– Аж ніяк! – Михайло нервово покрутив у руках книгу. – У марсіанській мові кожне слово має свою, як би це сказати, гучність. Навіть словники вони пишуть не за абеткою, а за цією самою гучністю. Це як таблиця електронегативності елементів...
– Вибачте, таблиця чого? Це літературний термін? – аж підстрибнув перекладач.
– Е-е... ні. Не зважайте. Просто кожне наступне слово у вірші „гучніше” за попереднє. Думаю, таку комбінацію підібрати досить важко. Відкриває вірш слово десь із початку списку гучності – найтихіше, а закриває обов'язково найгучніше із усіх слів, використаних у вірші. Тому рим ніяких нема.
– Умгу... – дивлячись на стелю, Збанацький почухав вказівним пальцем кадик. – Думаю, ми знайдемо якийсь відповідник... Довжина слів, чи кількість голосних... А скажіть, – звернувся він до Михайла, – по скільки у тих словах складів?
– Грубо кажучи, по одному, – Михайлові стало навіть трохи жаль горопаху-перекладача. – У них нема поділу на голосні й приголосні, тому кожне слово – як окремий звук. Не уявляю, що ви з цього витиснете...
– Ой, та що ви! – втрутився Цибульський. – Це ж провідний фахівець у галузі перекладознавства! Він щось придумає! А поки, може зосередимося на змісті віршів?
Михайло зітхнув і обернув у руках книгу – почав неспішно розбирати незвичні знаки.
– Цей про любов, – врешті сказав він.
– Про любов! Чудово! – заметушився Цибульський. – Є цінності, однакові у всьому Всесвіті! Як чудово! Прочитайте нам дослівно, по змозі, командоре!
– З задоволенням, – відповів Михайло і став читати. – „На сонячній стороні планети, дочекавшись сприятливої пори для кон'югації, розплавилися від спеки слизовики. Так і я розпався на клітини з шалу, дивлячись на твої псевдоподії... Але коли два супутника Марсу стане видно на небі й червоний пил із верхніх шарів атмосфери випаде долі, впереміш із кристаликами солі та води, слизовики загинуть, залишивши лише спори. Тому брунькуйся, кохана, доки я поруч.”
Запала лунка тиша. Михайло ледь не розреготався, дивлячись на спантеличене обличчя Збанацького. Цибульський, який за свою кар'єру заступника міністра бачив марсіанина лише на фотокартці, та й то не у період брунькування, прийшов до тями несподівано швидко.
– Думаю, ми мусимо підшукати інші вірші. Можливо, щось не так пов'язане з фізіологією. Філософське щось, приміром. Є там таке?
– Є, – відповів Михайло і кілька разів обернув рурку. – Оце, гадаю, те, чого ви хотіли. „Коли орбіти обох супутників перетнуться в зеніті, їхнє помножене світло упаде на колонію добрих сапротрофних бактерій, уяви, що це нове життя виросло на субстраті твого тіла. Що увесь твій завершений життєвий цикл, від бруньки й до паралічу мозку, лише один виток у нескінченному циклі життєдіяльності бактерій...”
– Ви навмисне підбираєте такі вірші! – з докором зауважив Цибульський. – Невже їм нема про що писати, окрім власної фізіології? Земні поети такого собі не дозволяють! Може є хоч пейзажна лірика?
– Безперечно, – крижаним голосом відповів Михайло, – ось чудовий зразок. „З чим порівняти довершеність червоного простору, оточеного знизу дном висохлого моря, а згори – небом, повним сірих хмар куряви, що опускається, накриваючи поселення? Лише із прекрасними червоними очима коханої, з її зроговілими вилицями та сірими мішками над очима...”
– О, Господи! – простогнав Збанацький.
– Або таке, – Михайло був невблаганний. – „Визирнуло вранішнє сонечко, попаливши вирослі за ніч квіти й убивши заблукалу комаху на льоту. А твоє намисто із ртуті геть випарувалося. Хтось інший збере намистини, коли знову сяде сонце і температура буде нижче нуля.”
– На них не діє ртуть? – здивувався Цибульський.
– Діє, ще й як, – гмикнув Михайло, думаю, в цьому вірші намисто із ртуті символ минущого і згубного кохання, а ви цього не зрозуміли?
– Добре, що ви сказали! Перекладач обов'язково це врахує; правду кажу, пане Збанацький?
Той лише кивнув.
– Але дивно, – провадив Цибульський, – як негативно сприймається там сонце. Бачте, скільки лиха наробило!
Михайло розреготався.
– Де ж там лихо? Квіти, що ростуть із крижаного ґрунту вночі випускають страшенно отруйний газ, тому всі раді, що сонце їх попалило. Комахи на Марсі через малу гравітацію сягають велетенських розмірів, навіть можуть людину вбити...
– Як чудово, що є такий фахівець, як ви, Михайле, – невпевнено мовив Цибульський. – Може ще прочитаєте нам щось із громадянської лірики?
– Залюбки. „Коли твою ще не розвинуту бруньку вибирають майбутнім президентом, не бійся, а старанно забезпечуй її кровопостачання, Не виставляй на сонце вдень, бо доля всього марса буде залежати від інтенсивності процесів гліколізу в твоєму організмі!”
– У них вибирають політиків, коли ті ще діти?
– Ні, коли ті ще в зародку, – поправив Михайло, – дуже зручно, повірте. Нація сама виховує собі лідера, зрощує в ньому необхідні якості...
Збанацький істерично гигикнув.
– То що, іще кілька віршів? – Михайло значно повеселів, побачивши, як кисне Збанацький, намагаючись зрозуміти тонкощі марсіанської поезії.
Він читав і читав вірші, час від часу коментуючи незрозумілі місця, про крижані шапки і марсіанські канали, що забезпечували водопостачання тропічним регіонам; про брунькування – єдиний тамтешній спосіб розмноження; про школу, в якій щойно відбруньковані особини вчилися забувати усе, чого набралися від материнського організму – інакше вони не могли засвоїти нових знань... Нарешті Цибульський вимкнув диктофон.
– Ну що ж, думаю, цього буде досить, – вдоволено промовив він. Пане Збанацький, ви задоволені, чи достатньо матеріалу, чи є якісь питання до командора?
– Нєєє... – протягнув Збанацький, важко підводячись зі стільця.
– Ну й чудово, то ми підемо?
Михайло здивовано звів брови.
– То ви хочете сказати, що почули достатньо для укладання антології?
– Ні, звичайно, ще треба імена поетів, але я думаю буде зручніше. Коли ви їх на свій розсуд випишете в нашій транскрипції і надішлете через мережу. Думаю, книга буде готова за місяць, ге, пане Збанацький?
– Легко! – прийшов до тями перекладач.
– Ну то бувайте, командоре!
– На все добре.
– І вас, і вас...

***

Минуло менше місяця, коли Михайлові прийшла бандероль із книгою. Він саме готувався до нового вильоту на Марс і боявся, що не встигне побачити переклади Збанацького. Тремтячими руками він розгорнув обгортковий папір і витяг гарно оформлену книжку. Вона називалася „Марсіанська лірика”. Нижче був підпис „переклав з Марсіанської Ю.Збанацький, за ред. В.Цибульського.” Михайло навмання відкрив книгу і прочитав:

„О весно-весно марсіанська!
Прекрасний твій чудний прихід...”

Далі читати він не став. Смачно вилаявся і пожбурив книгу у відро для сміття. Він відчував, що станеться щось подібне, але це...
Раптово, командорові спало дещо на думку, губи розпливлися у капосній посмішці.
– О, я вам помщуся, ви в мене пострибаєте! – зловтішно промовив він.
Підійшов до стелажа, трохи в ньому попорпався і поклав у недопаковану сумку поверх змінної білизни невеличкий томик з назвою „Б.-І.Антонич, Зелена Євангелія.”

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 17

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Артур Сіренко, 10-09-2016

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 05-09-2016

малиновий дзвін

© George, 24-11-2012

Брунькуймося, бо ми того варті!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Ступак, 20-11-2011

Щось надто абстрактне

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідія Нестеренко-Ланько, 24-10-2011

а ось книги угорського та російського поетів зі смішними прізвищами, він заледве розбирав – бо не знав мови.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Romko, 08-02-2010

[ Без назви ]

© Mefa Misochka, 05-12-2009

[ Без назви ]

© Андрущенко Денис, 12-11-2009

Noelle Daath

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Jq? [fhfij!, 25-08-2009

Марсіанські віршики

© Надія, 26-07-2009

Марсіанські віршики

© Надія, 26-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Деревенко, 09-07-2009

Ой, давненько я не читала

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 01-07-2009

До питання про переклад з марсіанської мови

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Михайло Карповий, 01-07-2009

Зачарований марсіанською поезією...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 27-06-2009

З марсіанської перкладати легше ніж з російської...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Савур (а був колись Халва), 27-06-2009

"Земні поети такого собі не дозволяють!" - то цитата

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 26-06-2009

Клавіатуру залито пивом... але працює...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 26-06-2009

Навчіть і мене марсіанської!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 26-06-2009

Увага! Усім любителям перекладу! Бомба!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тарас В'єнц, 26-06-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52401208877563 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Транспортная компания micargus.ru поможет быстро отправить груз морем из Европы в Россию.

Що почитати

«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …