[ Без назви ]

Дякую всім за відгуки!
Насправді люди досить часто поводяться необережно. Доводилось мені бачити чимало таких ситуацій. Така безпечність може призвести до біди, що, інколи, на жаль, трапляється. Втім, це не завжди вчить інших.
Але вставлю у творі зауваження.
Ще одна деталь. Це був не шурф, а таки розкоп, бо розмірів він був десь 15х8м. А глибина культурного шару була дуже велика. На двометровій глибині ми знайшли фундаменти споруди шістнадцятого століття, а це була лише половина шляху.
А про струмок було йо, як давно! Я вже й не пригадую :)
Щиро І.С.

© Ігор Скрипник, 05-07-2008

І я ще хотів додати до свого попереднього допису наступне.
Як я вже зауважував, оповідання не є інструкцією з проведення розкопів. Тому навіть може таке бути, що автор зумисне спотворює правила проведення розкопів. Не все в життіробиться за правилами. Тим більше, в художніх творах допускається. що люди щось роблять неправильно.

Звісно, це не стосується правильності змалювання природніх явищ. Наприклад, як колись пан Скрипник писав щось там про струмок, котрий дзюркотів десь там внизу в хащах.... люди просто би не почули таке дзюркотіння, і це був приклад неправильного змалювання природніх явищ.

Але що стосується діяльності людей, то люди дуже часто і багато чого роблять невірно. ТОму, вважаю, конкретно опис розкопів у цьому оповіданні не мусить бути досконльно правильним.

© kokacherkaskij Статус: *Маестро*, 05-07-2008

Шановні рецензенти !
Безуовно,вваша професійна суперека щодо розкопок має величезне акутальне значення. Але, наразі, мені здається, що у даному випадку ви за деревами не бачите лісу. Так чи інакше, але даний твір пана Скрипника - то не є інструкція із проведення розкопів, а дещо інше.

К.Ч.

© анонім (212.58.176.—), 05-07-2008

Підтримую Ігоря, коли ми були на роскопі, то працювали іхлопці і дівчата, без диференціації, глибина розкопу була теж саме такою, жорсткого контролю не було, ніхто не стежив акі гебісти за тим, щоб хтось не дай боже щось заховав. Навпаки, хлопці ходили по берегу Канівського водосховища знайходили там старе залізяччя і підкидали у розкоп, і потім "знаходили", робили це тому, що знахідок було малувато....
Тому слова Ігоря "За три тижні практики ми вешталися на краю розкопу у різний час доби та в різному стані алкогольного сп’яніння. І нічого. Мабуть пощастило.", - абсолютно підходять і для мого досвіду.
А скільки ми випили окаянної!
Щодо твору висловлюсь пізніше.
Щиро, О.Т.

© анонім (82.207.1.—), 04-07-2008

Оце ви описуєте, як воно було, пане авторе, а мене жах пробирає. Пощастило, нікого не привалило… так-так, ваше щастя! якби трошки більше пісочку в ґрунті...
Бідний ваш начальник, ось що я вам скажу. Розкопники і самогонку п’ють, і землю від раскопу не відгрібають, і по краю розкопу шляються… я розумію, романтика, аякже! Але, якщо ваша ласка, по можливості одредагуйте… Бачте, читач почитає, що дехто лазив по самому краєчку розкопу, і колись сам не побоїться стати на край ями (півсвідомість читача запам’ятає, що так можна робити). Рівень небезпеки мізерний, та все’дно…

Іще останнє, невеличке зауваження:

«В принципі, глибина культурного шару, який нас цікавив сягала десь чотирьохметрової глибини, тож наш заїзд виконував, у основному, функції грубої сили.»

(Так то ви, значицця, копали шурф, а не розкоп, підготовчий етап). В тексті ви написали, мовляв, «копали-копали, але сьогодні геть нічого не знайшли». Може, все ж таки: «геть нічого цінного не знайшли»? Бо укр. степ начинений залізяччям після Другої світової.

З повагою,

© Noelle Daath, 03-07-2008

А ось і відгук автора. То ми разом, виходить, писали.
Мені не доводилось викопувати херсонеси та атлантиди чи в скіфських курганах щось відшуковувати, а окопи та капоніри копали. Привалює землею - як раз плюнути. Треба бути обережним.
Пишіть, авторе, ще.
Містики ще б трохи. Прокинувся б, може, ще хто б і з тих, кого закопали, чи ожив... Я б читав би і читав :)
На все добре або як хочте - посварвться або подякуйте за увагу.
Олесь.

© Олесь, 03-07-2008

Мені згадується фільм "Чудовий".
"Веліколєпний", якщо російською.
Там, як ми всі гарно пам"ятаємо, автор за друкарською машинкою сюжети вигадував.
Звичайна справа для людини, що створює нові твори - сидіти та й вигадувати. Добра частка моїх віршів саме таким чином і створилась.
На Місяць подивився - можеш вже писати про всесвітнє обертання нашої галактики навколо Сонця.
Про техніку безпеки ніколи не знатимеш, поки не скінчиш віідповідні курси, здавши наприкінці ще й екзамен. А те, що автор вигадує - то не так вже і погано.
Мені сподобалась рецензія, в якій відчувається щирість, але чи буде вона вірно оціненою? Хочеться вірити.
Творчих успіхів шановній громаді.

© Олесь, 03-07-2008

Шановна Ноель!
Дякую за рецензію!
Звичайно, копають лише там, де були люди! Просто я мав на увазі, що вони шукали файні місцини для відпочинку. Мабуть, не зовсім вдало висловився.
Щодо розкопу. Повірте, сім років тому глибина розкопу, в якому я махав звичайною лопатою сягала двох метрів, та й глибина насипу була такою ж. Щоправда, спочатку, землю викидали якомога дальше, щоб не осипалася, але потім вже трохи бракувало сил, і він підкрався до самого краю.
А дівчат до роботи практично не залучали. Берегли їх:). В принципі, глибина культурного шару, який нас цікавив сягала десь чотирьохметрової глибини, тож наш заїзд виконував, у основному, функції грубої сили.
Під час останнього тижня практики, дочка нашого керівника поступала у вуз і він дозволив собі ненадовго відлучитися. Щоправда, ми копали на території заповідника та населеного пункту, то в принципі, на абсолютній самоті не залишалися. Охоронець любив до нас навідуватися. Та й ліниві ми були. У розкоп без примусу не лізли :)
За три тижні практики ми вешталися на краю розкопу у різний час доби та в різному стані алкогольного сп’яніння. І нічого. Мабуть пощастило.
Щиро І.С.

© Ігор Скрипник, 03-07-2008