ПОШУК
 

AlmaNAH






Жанри

Авантюрна проза
Авторська проза
Альтернативна історія
Антиутопія
Бойовик
Вірш
Горор
Детектив
Елегія
Жіноча проза
Жіночий детектив
Історична проза
Казка
Казка для дорослих
Кіберпанк
Конструктор
Лімерик
Мініатюра
Містерія
Містика
Ода
Оповідання
Переклад
Поезії
Поема
Постмодерн
Пригодницька проза
Притча
Сатира й гумор
Сонет
Соціальна драма
Трилер
Утопія
Фантастика
Фентезі
Цикл поезій
Щоденник

Гоголівський ФОРУМ




Наша статистика

Авторів: 825
Творів: 12434
Рецензій: 19232

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Пояси шляхтича Рога, автор: Ігор Скрипник)

© Noelle Daath (80.93.126.—), 03-07-2008
Пане Ігорю!

Я не сумніваюся, що ви працювали на розкопках. Але дозвольте й мені згадати свій невеличкий досвід.

Ви писали:

«Щоправда, степ вже зовсім не дикий, а майже повністю освоєний. Їм ще не траплялися не зачеплені людською рукою місцини. Втім, вони і без того мали чим зайнятися, і не сушили голови, де б то знайти клаптик незайманої природи.»

Для розкопок ніколи не шукають незайманих місць – навпаки. Для пошуку ознак освоєності також використовують дані аерофотозйомки, особливо в степах.

«Розкоп був доволі глибоченький і хлопці вже з головою сховалися у ньому, лише інколи над землею виринали язики лопат. Та й з одного краю ями виріс вже чималенький земляний насип. Сьогодні вони добряче попрацювали, однак цінних та інформативних знахідок не було.
Взагалі нічого.»

З головою, - це вже не для копання звичайними довгими лопатами, а т. зв. «сапьорками». Землю з такої глибини засипають у мішки (до половини) та піднімають вірьовками наверх. Уникають зайвий раз шастати туди-сюди, а якщо розкоп широкий, обов’язково викопують у землі сходи. Боже збав насипати землю біля самого краю розкопу! – може посунутися край розкопу та привалити людей. Землю насипають на відстані принаймні метра од краю розкопу, рівномірно розподіляють по всьому периметру, розрівнюють вершечки, щоб не осипалися. До речі, саме сапьорками, ножами, віхтиками працюють дівчата, тобто, це хлопці помагають дівчатам, а не навпаки. Хлопці в основному роблять важку роботу, що не потребує терпіння та обережності.

«Керівника археологічної практики теж не було на місці…Він поїхав до них, строго попередивши студентів, що залишалися, про дотримання правил безпеки та заборонив самостійно продовжувати розкопки.»

Залишити розкопників самих – то підсудне діло. Керівник обов’язково має заступника, який наглядає за роботою. Крім того, на розкопі обов’язково турбуються про охрану проти «чорних археологів». І ще: неможливо щось сховати під час роботи… відкрию невеличкий секрет: кожному з розкопників окремо керівник, наче брату рідному, довірливо каже: «ти знаєш, я ось тому не довіряю, подивись за ним, добре? матимеш премію»

«рисунок із твар’ю « - може, краще «патрет», «парсуна»?

«Я там дещо знайшов, - він витягнув з кишені декілька срібних монет і показав друзям.»

З кишені він витяг би вже уламки срібних монет. Старі срібні монети дуже крихкі, їх треба відновлюватися у слабокислому розчині. Хоч би в хусточку загорнув, чи шо…

«Студенти стояли на краю розкопу і дивилися на людські кістяки, залишки одежі та зброї.»

Отак прямо стояли і дивилися? стояти на самому краю розкопу суворо заборонено.
Це вони шо, всього лише за кілька годин розчистили віхтиками і кістяки, і одіж, і зброю? поки начальник не приїхав? :)

Дякую всім за відгуки!
Насправді люди досить часто поводяться необережно. Доводилось мені бачити чимало таких ситуацій. Така безпечність може призвести до біди, що, інколи, на жаль, трапляється. Втім, це не завжди вчить інших.
Але вставлю у творі зауваження.
Ще одна деталь. Це був не шурф, а таки розкоп, бо розмірів він був десь 15х8м. А глибина культурного шару була дуже велика. На двометровій глибині ми знайшли фундаменти споруди шістнадцятого століття, а це була лише половина шляху.
А про струмок було йо, як давно! Я вже й не пригадую :)
Щиро І.С.

© Ігор Скрипник, 05-07-2008

І я ще хотів додати до свого попереднього допису наступне.
Як я вже зауважував, оповідання не є інструкцією з проведення розкопів. Тому навіть може таке бути, що автор зумисне спотворює правила проведення розкопів. Не все в життіробиться за правилами. Тим більше, в художніх творах допускається. що люди щось роблять неправильно.

Звісно, це не стосується правильності змалювання природніх явищ. Наприклад, як колись пан Скрипник писав щось там про струмок, котрий дзюркотів десь там внизу в хащах.... люди просто би не почули таке дзюркотіння, і це був приклад неправильного змалювання природніх явищ.

Але що стосується діяльності людей, то люди дуже часто і багато чого роблять невірно. ТОму, вважаю, конкретно опис розкопів у цьому оповіданні не мусить бути досконльно правильним.

© kokacherkaskij Статус: *Маестро*, 05-07-2008

Шановні рецензенти !
Безуовно,вваша професійна суперека щодо розкопок має величезне акутальне значення. Але, наразі, мені здається, що у даному випадку ви за деревами не бачите лісу. Так чи інакше, але даний твір пана Скрипника - то не є інструкція із проведення розкопів, а дещо інше.

К.Ч.

© анонім (212.58.176.—), 05-07-2008

Підтримую Ігоря, коли ми були на роскопі, то працювали іхлопці і дівчата, без диференціації, глибина розкопу була теж саме такою, жорсткого контролю не було, ніхто не стежив акі гебісти за тим, щоб хтось не дай боже щось заховав. Навпаки, хлопці ходили по берегу Канівського водосховища знайходили там старе залізяччя і підкидали у розкоп, і потім "знаходили", робили це тому, що знахідок було малувато....
Тому слова Ігоря "За три тижні практики ми вешталися на краю розкопу у різний час доби та в різному стані алкогольного сп’яніння. І нічого. Мабуть пощастило.", - абсолютно підходять і для мого досвіду.
А скільки ми випили окаянної!
Щодо твору висловлюсь пізніше.
Щиро, О.Т.

© анонім (82.207.1.—), 04-07-2008

Оце ви описуєте, як воно було, пане авторе, а мене жах пробирає. Пощастило, нікого не привалило… так-так, ваше щастя! якби трошки більше пісочку в ґрунті...
Бідний ваш начальник, ось що я вам скажу. Розкопники і самогонку п’ють, і землю від раскопу не відгрібають, і по краю розкопу шляються… я розумію, романтика, аякже! Але, якщо ваша ласка, по можливості одредагуйте… Бачте, читач почитає, що дехто лазив по самому краєчку розкопу, і колись сам не побоїться стати на край ями (півсвідомість читача запам’ятає, що так можна робити). Рівень небезпеки мізерний, та все’дно…

Іще останнє, невеличке зауваження:

«В принципі, глибина культурного шару, який нас цікавив сягала десь чотирьохметрової глибини, тож наш заїзд виконував, у основному, функції грубої сили.»

(Так то ви, значицця, копали шурф, а не розкоп, підготовчий етап). В тексті ви написали, мовляв, «копали-копали, але сьогодні геть нічого не знайшли». Може, все ж таки: «геть нічого цінного не знайшли»? Бо укр. степ начинений залізяччям після Другої світової.

З повагою,

© Noelle Daath, 03-07-2008

А ось і відгук автора. То ми разом, виходить, писали.
Мені не доводилось викопувати херсонеси та атлантиди чи в скіфських курганах щось відшуковувати, а окопи та капоніри копали. Привалює землею - як раз плюнути. Треба бути обережним.
Пишіть, авторе, ще.
Містики ще б трохи. Прокинувся б, може, ще хто б і з тих, кого закопали, чи ожив... Я б читав би і читав :)
На все добре або як хочте - посварвться або подякуйте за увагу.
Олесь.

© Олесь, 03-07-2008

Мені згадується фільм "Чудовий".
"Веліколєпний", якщо російською.
Там, як ми всі гарно пам"ятаємо, автор за друкарською машинкою сюжети вигадував.
Звичайна справа для людини, що створює нові твори - сидіти та й вигадувати. Добра частка моїх віршів саме таким чином і створилась.
На Місяць подивився - можеш вже писати про всесвітнє обертання нашої галактики навколо Сонця.
Про техніку безпеки ніколи не знатимеш, поки не скінчиш віідповідні курси, здавши наприкінці ще й екзамен. А те, що автор вигадує - то не так вже і погано.
Мені сподобалась рецензія, в якій відчувається щирість, але чи буде вона вірно оціненою? Хочеться вірити.
Творчих успіхів шановній громаді.

© Олесь, 03-07-2008

Шановна Ноель!
Дякую за рецензію!
Звичайно, копають лише там, де були люди! Просто я мав на увазі, що вони шукали файні місцини для відпочинку. Мабуть, не зовсім вдало висловився.
Щодо розкопу. Повірте, сім років тому глибина розкопу, в якому я махав звичайною лопатою сягала двох метрів, та й глибина насипу була такою ж. Щоправда, спочатку, землю викидали якомога дальше, щоб не осипалася, але потім вже трохи бракувало сил, і він підкрався до самого краю.
А дівчат до роботи практично не залучали. Берегли їх:). В принципі, глибина культурного шару, який нас цікавив сягала десь чотирьохметрової глибини, тож наш заїзд виконував, у основному, функції грубої сили.
Під час останнього тижня практики, дочка нашого керівника поступала у вуз і він дозволив собі ненадовго відлучитися. Щоправда, ми копали на території заповідника та населеного пункту, то в принципі, на абсолютній самоті не залишалися. Охоронець любив до нас навідуватися. Та й ліниві ми були. У розкоп без примусу не лізли :)
За три тижні практики ми вешталися на краю розкопу у різний час доби та в різному стані алкогольного сп’яніння. І нічого. Мабуть пощастило.
Щиро І.С.

© Ігор Скрипник, 03-07-2008

  Додати свій відгук
 
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія ] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.0107049942017 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО  WWW.UKRKNIGA.COM - найбільший вибір словників та підручників в Україні
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif