Нетипова рецензія на типове оповідання для жіночого журналу

Я Вам вдячна, НН, за Ваші думки, за конструктивну рецензію. Мені важливо, як люди сприймають мої твори. Треба працювати:) Спасибі Вам за добрі слова!

Пані Галино, Вам мої найкращі побажання та подяка! Ви теж дали мені багато інформації для переосмислення деяких питань.

Усім читачам та письменникам - успіху та натхнення!

З повагою, Людмила.

© анонім, 17-05-2008

Твір таки типовий, вибачте, хоч і написаний талановито. Він із тих, що легко читаються і добре сприймаються публікою. І це плюс. Але в той же час він не лишає чуттєвої згадки, або зачіпок для роздумів, переосмислення. І це мінус.
Тепер щодо попси і класики. нмд, шановна авторка у своєму оповіданні зробила діаметрально протилежне тому, що описав Грін. Не дивлячись на те, що "А. П." є різновидом казки попелюшкового типу, в ній автор йде від реальності до казки. Тобто, бере сюжет з буденного життя, і виводить на його основі ...ні, не казку, - можливість казки. Можливість бачення тієї ж буденності крізь призму казки. Іншими словами, бере реалістичний сюжет і вливає його в форму казки. Але вливає талановито і обережно, тому - він приживається, не викликаючи таким чином, недовіри у читача.
Шановна ж авторка навпак: бере казку, тобто, завідома відірваний від загальної реальності сюжет (я не стверджую, що описаного в творі не буває і бути не може, ні. в житті можливо все:), але це певно дуже поодинокі випадки, з якими більшість жінок (і я серед них) себе ідентифікувати не може), так от, повторюсь: авторка бере відірваний від реальності сюжет (отже - казку:) і робить спробу ореальнити його. Тобто втискує свою "казку" в рамки прийнятої і зрозумілої нам буденності. Проте в результаті, на жаль, не виходить ні казки, ні оповідки із реального життя. а твір викликає недовіру читача.
ну, власне, це лише моя особиста думка.
Людмило, Ви талановита авторка, і я бажаю Вам надалі лише позитивних емоцій.
повагою, НН.

© анонім, 16-05-2008

Шановно Людмило, тепер хочу вибачитися вже перед Вами. Звісно, я мала на увазі жанр, а не Ваше оповідання. У кожному жанрі можуть бути свої вершини, хтось співає арії, хтось рок, а хтось шлягери. Але в кожному жанрі можуть бути справжні зірки. У нас вийшла дискусія щодо змісту, а щодо форми я відразу сказала, що написано дуже й дуже добре. Навіть надто добре для оповідання для жіночого журналу, тому власне я і поставилася як до серйозного літературного твору.
А далі вже рецензенти між собою завелися - то Ви на нас не ображайтеся.
Галина М.

© анонім, 16-05-2008

Дорога Ноель! Шановна пані Галино!
Десь я уже писала, що життя - різнобарвне... Воно таке, я ми його сприймаємо: думаємо, що воно важке - то так і є, вважаємо, що жити легко - легкість вливається в кров, і нічим ти уже тому не зарадиш...

Тепер про мою героїню. Її образ - то уособлення, є такий літературний прийом. Уособлення всіх жінок, про котрих і ви розповідаєте. Моє оповідання показує різні етапи становлення героїні як особистості. Зовсім не обов'язково при такій формі описувати всі деталі. Тому про дітей читайте далі:) До того ж сприймати все треба з гумором.

А. Гріна я люблю:) А попсу чи не посу я пишу - хай час розсудить...

Спасибі за увагу до моєї творчості!

Щиро, Людмила.

© анонім, 16-05-2008

Андрію, на жаль не побачила вчасно Вашу відповідь, а зараз, мабуть, гілка вже не працює... Я визнаю, що обрала у запалі дискусії невірну інтонацію, взяла якісь навиразнійші , екстремальні деталі, і тому вийшло, що я хотіла зневажливо сказати про тих жінок. Звісно, що це не так. Ви кажете - ці жінки могли буть і тамадою, і лекції читати. Так, могли. Але життя не дозволило їм робити цього. І вони, хоч і не читаючи лекцій, і не "тамадуючи", заслуговують на пошану. А писати казки - немов це все просто раз плюнути - це значить, їх принижувати. При усій своїй повазі до Вас особисто і до вашого таланту, я не можу сказати біле на чорне, і навпаки. Це помилка вважати, що можна любити і цінувати тільки за досягнення. Це брехня писати, що ось такі, хто зуміли те, що неможливе, і є героїнями нашого , чи будь-якого часу.
Зверніть увагу, авторка так і не відповіла, де ж поділися ті діти, яким героїня стала колись за маму. Не вписується у схему успіху. Звісно, коли купа дітлахів тримається за спідницю, на Форді не поіздиш.
Може, хтось колись напише правдиву сагу про те, як стояли по базарах, як човникували, як мили під*їзди, вирощували цибулю на підвіконнях, хапалися за будь-яку роботу... Але правдиву. І там має бути і горілка, без якої не вистоіш на морозі, і нецензурне слово, бо як ще відлякати тих, хто тусується по тих базарах, по тих поіздах, до Китаю і назад..
Це оповідання - то казка. І я сподівалася на літературну дискусію. Наприклад, чому "Алые паруса" Грина - то література, а це оповідання - попса, хоч і грамотно зроблена. Але цього не вийшло. Може, з мене поганий уччасник дискусії. Вибачте, коли щось не так бовкнула. Але правда - то правда, а брехня - то брехня. І тут я нічим не можу зарадити.
Галина М.

© анонім, 16-05-2008

Пане Андрію, вибачаюся, я не мала на увазі саме Вас, коли писала про отих Вєрок Сердючок. Не беріть у голову.

Шановна авторко, Ви писали:
"Моя героїня - образ узагальнений: в ній і домогосподарка, і вчителька, і малярка, і читачка глянцевих журналів та високої прози, а ще й модна нині бізне-леді!"

Такі бувають? Ви вже доузагальнювалися до абсурду.

Ну, скажімо, я написала про таких, як Вєрка Сердючка. Хто-хто, а вони не плачуть біля імпортної пральної машинки... ну, хіба що від щастя, що вже не треба прати рукати (і виварювати!) :)

Але ж, вибачте, бізнес-леді теж не плачуть. Вони або наймають хатню робітницю, або купляють наймодернішу пральну машину. Таким чином, вирішують проблему, як отой Сашко Македонський.

А скиглять саме ті, хто весь час хочуть саме того, не знаю чого.
І до речі, ось яке до них ставлення в світі:

http://www.loveua.org/content/view/38/1/

А оповідання на теми отого пошуку принца на білому коні підспівують далеко не найліпшим душевним поривам. Життя взагалі важке, хіба ні?

Знаєте, чесно... Ви давно читали Сігала?

http://www.lib.ru/INPROZ/SIGL/lovestory.txt

ND

© анонім, 16-05-2008

Андрію, я вдячна Вам! Я дуже рада, що Ви розумієте мене... Моя героїня - образ узагальнений: в ній і домогосподарка, і вчителька, і малярка, і читачка глянцевих журналів та високої прози, а ще й модна нині бізне-леді! І всі вони мають право на життя. А чому воно складається по-різному - про це почитаємо далі:) Коли хочете, правда.

З повагою, Людмила.

© анонім, 16-05-2008

сорі за очеп'ятки, скоронабираю(:

andriy д.м.

© анонім, 16-05-2008

ви мене не зрозуміли. не треба змагання типу "хто знає більше от таких жіночок" - воно дурне з самого початку.
свого часу через базар і маму, яка туди пішла працювати далеко не відразу і далеко не з шальоним бажанням, вижила моя родина, і мені доводилось в ой-яких пригодах брати участь особисто.
тільки оті жінки не тільки "можуть читати лекції" чи бути тамадою, а і ще багато чого можуть і власне роблять. більш того, являючись свого часу, за слушними зауваженнями, найактивнішою частиною населення нашої країни в 90-х, часто все це і ще багато чого виконували майже виключно самотужки. плюс і плюс і плюс. я знаю багатьох таких, що не дудлять водяру і можуть без мату на місце поставити. це мій особистий досвід. не переконання, а те, що я бачив і бачу. я не поділяю упередженого ставлення і примутивізованого уявлення про будь-кого. особливо там, де маю, що сказати.

з повагою,
andriy д.м.

© анонім, 16-05-2008

Приєднуюся до пані Галини.

Зазвичай саме отакі українські жінки, хто не стидається тяжкої роботи та не дивиться на світ через рожеві окуляри, найбільш "реалізовані" в житті.

Того ж і люблять в народі Данилка, що його Сердючка - то звичайне явище для України. Бо його героїня - то звичайна українська мамуня, яка часто-густо заробляє на всю родину (див. "За двома зайцями-2").
Коли чоловіки не получали місяцями зарплатню і шоковані лягали на канапу і дивилися в стелю, оті Вєрки Сердючки, закинувши подалі свої дипломи, бігли на базар, торгували чим могли, економили кожну копійку.

В мене аж три родички - "Вєрки". Та в ноги треба їм кланятися, бо такі "Вєрки" спасли Україну в 90-х. Оце я понімаю, справжня реалізація, а не вимагання від чоловіків зірки з неба!
А вже Вєркині дочки - то офісні робітники, рідше - приватні підприємці.

Чоловік та жінка однаково відповідальні за свій шлюб, навіть і мови не може бути за те, що хтось когось недооцінює, давить морально чи не дає реалізуватися. Подружжя, "Супруги" - вони тому і супруги, що мають разом тягнути воза. Де там повага до чоловіка/жінки, якщо починається: "Я ЙОМУ/ЇЙ - ТЕ, А ВІН/ВОНА МЕНІ..."?

А якщо ще й оповідання писати на такі теми, розмазувать кашу по скатертині, то це вже ФЕ, шановна авторко.

Noelle Daath

© анонім, 15-05-2008

Не вважаю, що в моїх словах є щось образливе. Правдою образити неможливо. Я теж пройшла крізь усю "перестройку". Мої колеги, перекладачка та науковий редактор, іздили до Польщі, ночували там в витверезнику, аби дешевше, один раз перетинали кордон на військовій санітарній машині, яка доправляла до Союзу мерця. Запевняю всіх зацікавлених, що при цьому вони змушені були пити горілку. А збуваючи свій товар по базарах, і вдаватися до нецензурної лексіки - аби їх вірно зрозуміли.
Я не бачу презирства в тому, щоби бачити життя таким, яким воно є, а не крізь рожеві, блакитні, чи взагалі непрозорі, як пічні заслонки, окуляри.
Це я кажу в першу чергу для Вас, Андріє, бо Вас дуже поважаю.
Після того як одна жінка поклала в мене на кухні кахлі, ми довго приятелювали з нею. Я бачила її і за роботою, і вдома. Це працьовита, розумна, дотепна жінка. Вона викладувалася на своїй роботі, аби заробити копійку для своєї родини в ті тяжкі часи. Пил в*ївся в кожну зморшку її обличчя, зробив ламким і безкольоровим волосся, спотворив руки. Несприймати її такою, якою вона є, а вигадувати казки про якусь фею, яка виконує цю тяжку працю, ніби помахом чарівної палички - ось що таке зневага і презирство. Духовність не в тому, аби закривати очі на те, що людина в певних умовах лається і п'є горілку, а в тому, щоб поважати і любити її такою, якою вона є - насправді, а не в оповіданнях для жіночих журналів.
Хоча цей жанр , як такий, має право на існування, для певних прошарків суспільства. Для жінок, які дивляться на світ з вікон лімузинів та особняків. Вони теж люди, теж читачки.
І я написала, що, як такий, мені твір сподобався. Що тут образливого, я не розумію.
Я не можу не вірити шановній авторці, що вона знає таку жінку, як її незвичайна героїня. Все може бути. Значить, це виняток з правила, який підтверджує правило. Буває і таке.
До того ж, авторка на мене не образилася за мої сумніви, і який гедзь вкотре вкусив шановну пані М.М - не розумію...
З повагою, Галина М.

© анонім, 15-05-2008

Андрію, спасибі Вам за участь у дискусії! Моя "феміністка" - то чиста іронія:) Ви вдало підмітили: я примітизую дане поняття, щоб показати - моя героїня справжня жінка.

Щодо правил сайту. Я поважаю правила, і, як бачите, спілкуюся тільки рідною мовою. А моїм читачкам - пробачайте великодушно:) і прийміть іх такими, які вони є: відкриті, відверті, щирі! У деяких, ви ж бачите, навіть кирилиці немає, та є потяг до нашого чарівного українського слова.

© анонім, 15-05-2008

я, подібно до ММ, трохи .. ее ... здивований словами ГМ.. щиро сподіваюсь, що ця фраза вирвана з контексту, бо є абсолютним(чи майже абсолютним) безглуздям. і дивно чути таке саме від вас, п.Галино.
щодо авторки - це дуже ефективний спосіб рекламувати сайт і себе. +12 за чесність і підхід. може бути, що ці Інни і Людмили прочитають ще дещо, що стане їм у пригоді чи сподобається - саме українською, мовою, якою тут публікуються твори.
про сам твір скажу таку річ: він, природньо, грає на почуттях розчарованих людей. в автора хороша техніка гри.. ну, очевидно, самим жінкам подобається така постановка питання, як "чоловіки мене нічим не здивують". та і самі читачки знайшли відповідні слова. простенькі, але власні. ну, з таким почином - тепер, аби не гірше.
ще одне: тут продемонстроване явно сильно спримітивізоване розуміння фемінізму, слівце дуже рекламне - алае, оскільки ця реклама працює..

andriy д.м.

© анонім, 15-05-2008

ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ

1. Робочою мовою сайту є українська.

http://www.gak.com.ua/rules/

© анонім, 15-05-2008

Я поважаю рідну мову, люблю її, думаю нею. Та я поважаю і мову тих людей, котрі залишають відгуки на мої твори. І від цього наша мова не стає біднішою, більше того, її мої читачі несуть далі.

© анонім, 15-05-2008

> А це що означає?

Тобто мова все ж має значення? Справа в тому, що частина відвідувачів цього сайту могла б писати відгуки англійською, польською, німецькою, або, як у цьому вфдгуку - тунгуською, але пишуть чомусь українською.

Чому б це? Може в правилах сайту є пункт щодо мови? Ніякої неповаги до німецької в цьому нема, є повага до ріної.

Щасти.

© анонім, 15-05-2008

"Тынгыр, мынгыр, комсомол. Ехари, ехари, (жалісно) аяврик".

А це що означає? Саме так ви хочете прищепити любов до рідної иови? Знважаючи інші мови?! Це інтелектуальна та емоційна бідність, а ще - повна несамодостатність!

© анонім, 15-05-2008

Шановна Галино!
Як у вас язик повертається таке казати:
«У житті ті жінки, що розмивають стіни і клеють шпалери, лаються матом, і вживають горілку. Вони не можуть читати лекції, і тим більш, бути тамадою в ресторанах, бо в них немає манікюру, страшенно болить спина, і цементний пил не змивається зі шкіри. Ті ж, що човникують до Китаю, Турції і Польщі теж лаються матом, дудлять горілку, та ще й тримають пальці віялом.»
Таких мільйони — тендітних маленьких жінок, які і клеють шпалери, і кладуть кахель, і «човникують», заробляючи хліб насущний, і підтирають дітям носи, і одночасно вчаться в університетах та дбають про манікюр(останнє точно, не завжди вдається) … І при цьому не лаються матом і не п’ють горілки. І повірте, вони значно духовніші від вас…
Скільки презирства в ваших словах… Скільки заздрості…
Краще ви б лаялися…
М.М.

© анонім, 15-05-2008

> якою мовою - то хіба це має значення,

Тынгыр, мынгыр, комсомол. Ехари, ехари, (жалісно) аяврик.

© анонім, 15-05-2008

Іще одне, забула:) Звичайно, я викладу й інші твори. Спасибі Вам!

© анонім, 15-05-2008

Я вдячна Вам, пані Галино, за таку докладну рецензію:) Не знаю, що сказати... Хотілося показати уособлений образ нашої жінки, десь так з років 80-х до нашого сьогодення. Хотілося відтворити її ніжність та силу, покірність та настирність, терпіння і веселу вдачу...
А ще життя показує, що воно розмаїте та барвисте, і як не дивно, та людина може все винести, залишаючи в душі вогонь пристрасті, сформовану культуру і справді фанатичну жагу до життя.
Боюся розчарувати Вас, та жінка, описана мною, таки є насправді:) Типово це чи ні, хто його знає? Та саме вона вказала мені, що все можливо.
Я вдячна вам за цікавість до моєї творчості:) Про читачок можу сказати одне: багатьом я розповіла про цей сайт, а вони - своїм друзям. Багато людей знають мене, ось і залишили відгуки. А якою мовою - то хіба це має значення, коли людина пише щиро і слова свої бере із серця?

© анонім, 15-05-2008