Дуже контраверсійний твір

Пане Владюшо, то ви кокетуєте... Певна, що ваші твори читають усі і відразу, як вони з'явлються на ГАКу. Та Ви і самі бачите, що більшість з тих, хто складали рейтинги, назвали Вас у десятці. Я до вас нерівно дихаю ще й тому, що першим твором, який я прочитала на ГАКу ,було ото про ракетників біля Лебедина. А в мене жще із Лебедином стільки пов'язано - на дюжину оповідань вистачить.... Тільки б часу та здоров'я.
Вітаю Вас з Новим Роком! Чекаю на нові ваші твори .
Щиро Ваша, Галина М.

© анонім, 30-12-2007

"...адже, схоже, пан Владюша ті рецензії просто не читає". Пані Галино, це Ви так дарма. Читаю і дуже вдячний за них. По мірі сил і розуму намагаюся їх використовувати на поліпшення твору. Вам вдячний особисто, бо ви не тільки, здається, найвідданий мій читач, але й робите влучні і корисні зауваження. То ще раз дякую і прошу, якщо є що сказати щодо моїх творів, то кажіть, бо мені, як автору майже без читачів, це дуже і дуже цікаво. Щиро Ваш, Владюша Бар-Кончалаба.
Пи.Си. І ще з Новим роком!

© Владюша Бар-Кончалаба, 30-12-2007

До Галини М.: Назва цього твору "Очарованний странник" - дуже класна книжка!

e.coli

© анонім, 30-12-2007

Пані Галино, наразі губаті партайґеноссе з трибуни парламенту досі що доводять що Голодомору не було, а були отдєльниє пєрєгіби на мєстах, і без того ну просто ніяк не було подужати індустріалізацію та електифікацію, а Лєнін, як виявилося, один із найвизначніших українців за весією Савіка Шустера. Ця, одна із найстрашніших, найкривавіших антигуманних ідей у історії людства ще досі жива і здається, каятися ніхто із спадоємців не збирається :(.
Здається, америанці проводили психіатричні обстеження есесівців із табірної охорони. Виявилося, майже усі цілом нормальні люди, без особливих психічних паталогій, любили своїх дітей, дружин, мали домашнього улюбленця кокер-спаніеля, вирощували троянди на газоні перед будиночком. Просто нормальні люди, якби не було Гітлера, вони б займалися хто чим. Хтось був би перукарем, інший випікав би булочки чи крутив гайки на заводі швейних машинок.
Однак так сталося як сталося. Тільки одні були засуджені нюрнберзьким трибуналом і суспільством, інші досі стоять бронзовими памятниками та назвами міст та вулиць. Вибачайте за загальні місця, однак не можу поділити думку автора про прощення. Його без щирого каяття не може бути. (звісно, те тих, хто стріляв, вони майже всі вже в могилах, а сучасних)

Кам.Ю

© анонім, 30-12-2007

Шановний пане Юрію, хотіла спочатку написати окрему рецензію, а тоді зрозуміла, що то зайве, адже, схоже, пан Владюша ті рецензії просто не читає. Цілком погоджуюсь з Вами - написано блискуче. Другий день ходжу під враженням, незважаючи на новорічну колотнечу. Думаю, думаю... І от до чого додумалася - мабуть, проблема, яку зачіпає автор, розпадається на дві окремі проблеми. Перша - чи можна простити і забути нам, дітям і онукам катованих, і друга, як жити з таким тягарем людині, що - погоджуюсь - випадково, за збігом обставин, по волі фатума, стала катом.
Відповіді на перше запитання не маю. Хоча інколи думаю, що коли буде дано справжні історичні оцінки. коли зло буде тавроване як зло, коли воно вже не буде панувати в нашій землі, то, можливо, треба буде зробити зусилля - і забути.
Друга проблема не є новою, людство, чи окремі його представники, розмірковують над нею протягом свого існування. Як на мене, одна з найкращих відповідей є у Лєскова, мого най- най- улюбленішого письменника. Не можу зараз привести назву, але там йдеться про чоловіка, що вбив татарина, який тримав його в рабстві. І геть втратив спокій. Ніхто не міг його розрадити, доки він не зустрів прокаженого і не став ходити за ним, допомагаючи тому і рятуючи того. Мабуть, відповідь десь в такій площині - жахнутися свого гріха, відкинути його і спокутувати його, розпочавши нове життя. А щодо того, що розрахунок буде на небі - я вірю, що Бог простить усіх.
Пишу, бо сподіваюсь, що розумні люди викладуть свою точку зору з цього питання.
З повагою до Вас і до автора, Галина М.

© анонім, 29-12-2007