Чи кава вже не пахне сивим Львовом?
Чи яблуко счервивилось за ніч?
Мовчи, моє кохання незнайоме,
Цілуй, моє безсоння, кахлі пліч.

Люби мене, мій грішний, поки хочу –
Назавтра тіло викинуть з Ковчега.
На тебе не підніму темні очі.
– Я плавати не в...

Час-наглядач загнав отару спати,
В кошарі вівці – сонні і брудні...
А чоловік, закутий в срібні лати,
В’їжджає в моє місто на коні.

І біль доріг, притуплений дощами,
Як сірий пес, торкається ноги.
Його вуста не пещені жінками,
Його майбутнє – меч...

Так іти через ніч –
і упасти на твому порозі
У ганчірку – лицем,
у оббивку дверей – волоссям...
Як малою була –
то просила у дядька Бозі,
Щоб погане минулось,
а все нездійсненне – збулося.

Так іти через біль,
віддирати печаль налиплу,
Щоб...

   «Чи заплаче серце одно на всiм свiтi,
   Як я з вами плакав?..»
(Т. Г. Шевченко « Думи мої, думи мої»
1839, С.-Петербург)

Долю з повним келІшком не п‘єш,
Й проклинаєш свою,
Огортають думки
І п’янять ще сильніше ніж хміль.
Хоч багато пройшов,
...

Ти самотній лелека, що відстав чи не встиг,
Лиш літаєш, кричиш в одинокій печалі.
Хто чекає тебе, якщо в хмарах густих,
один одного ви так давно повтрачали?

І у далях небесних знов ввижається клин,
І здається тобі – відгукнулися друзі…
Лиш примар...

Мої думки десь над Сяном
Присіли відпочити
Вони йдуть з піснею селом
Бо нині сонце світить

Бува летять на Дівину
А далі до Сторожиск
І кличуть щоб вертали тут
Всі з Улюча похожі

Коли сплю вони там летять
Коли стаю - вертають
Я правду...

Перелякані слова
Ідуть не завжди там де треба
Буває тратять своє Я
Коли відкинуть рідне небо

Перелякані слова
Мовкнуть ввирі злої розмови
Хоч знають що це сміття
Або вітром несена полова

Кого нині боятися
Чи ж ми нині не є ще в себе
Самі с...

Радів я посмішкам кохання,
Квіти даруючи ланам,
Розум розпещував в бажаннях,
Казковим полум'ям палав.

Сонце ховалось за горами,
День поринав в обійми ночі,
Світлом дивуючись між нами,
Небо розплющувало очі.

Перлина в зоряному сяйві
Знов оберт...

Коли після довгого
мертвого спання -
зеленоока весна
покохалася
з блакитнооким літом -
вони присягнулися
у вірності
на золотому вівтарі
сонця.
Але літо зрадило -
у срібному храмі
місяця
повінчалося
з кароокою осінню.
Тоді зелен...

Покропилась кров'ю горобина -
навколо ліс лиш заздрісно зітхав.
Струснула з себе сонне павутиння
й замиготіла пристрастю вогню.
І, наче ватра, ціла стрепенулась,
і віти в небо радісно зняла:
"Де ж забарився лицар срібнокрилий?
Красна панна в...