Текст видалено автором твору...

Недавно було його в нас так багато,
Але вже віддала нам доля наказ.
Замовкла струна, й вогник згас винувато,
Бо майже всесильний безжалісний час.

Учора весна тільки от зацвітала,
Сьогодні вже осінь звалилась якраз.
Й того, що зима прилетить, не г...

000...

Довіряєш не знакам —
вони скаженіють, як хіть,
безтурботно ковтаючи
завтрашню безвість і звістку.
Переховуєш день,
наче пес відвойовану кістку,
знеінакшуєш час
і харчиш, захлинаючись: «Цить!»
Обіцяєш прийти
непоміченим бризом секунд
серед інших ...

І дим…
А врешті — що від диму?
Очам звикать в цей спосіб плакать.
А потім — ти себе не стримуй.
І сльози-рими — в глині знаки.
Нехай шумер шукає в рані
своїх клинописів відвагу.
Ми досі тут.
Чи ми ще звані
у світі богохульних магій?
І ми шукали ...

Недолюблені люди
збиваються на півбанальність
і тримають в полоні
то долю, то світ, то себе.
Світом позавіконним
з безодні вузької вітальні
найдорожчим дарунком
сприймаючи сонце рябе...
І натомлена зелень
у зошиті стиглого парку
червонітиме завт...

Думи невтішні обсіли фіранку, як нетлі.
Вікна розчинені з диханням стиглих небес.
Падали ночі на груди й крутилися в петлі
десь на сорочці, незвичній такій, мов ексцес.
Пух павутиння чи міцно заплетені тіні
пасербством вулиць зберуться і ляжуть в мен...

Набавились в людей — вертаємось у лютий,
в сніги, де без снігів нам ще біліше буть.
Намарені ліси, в яких шукали руту,
сліпим вогнем очей спиняються отут.
Гадати на кістках...
Чи вперше?..
Бідний Йорик...
Второпать що і як — несила в холоди.
А від...

Коли навіть я егоїстка,
А ти – «навпаки. альтруїст»,
То серцю моєму так близько
Усе, що твоє розповість.

Ти любиш два перших альбоми
Того ж «Океану», що я.
Банально, але ми знайомі,
Здається, усе життя.

Коли навіть я егоїстка,
Ми двійко заб...

Текст видалено автором твору...