

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	1084
Творів:	16060
Рецензій:	27098

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Переклад

Вільям Вордсворт (1770–1850) Натяки безсмертя...

© Роман Кисельов, 27-05-2005
Ода Натяки безсмертя у спогадах раннього дитинства “Людино, твій отець – дитя, Нехай пройметься кожна днина Природною побожністю дитини”.* Був час, коли долина, гай, потік, Земля і бачені місця За роком рік Жили у світлі Божого лиця, Я був тоді інакший чоловік. Тепер не те, куди не подивись – Серед усіх речей, Днів і ночей, Не бачу я того, що знав колись. Життя таке привітне, Троянда любо квітне, Зоря у вишині Дивиться пильно у голі простори, Бистрі води осяйні Ховаються в узвори, Світанок родиться в імлі, Але завжди, куди не йди, Я пам’ятаю: зникла велич із землі. Тепер, коли під щебетом птахів Вистрибують ягнята По мураві прим’ятій, Лише мене охоплює печаль; Але звучать слова, ясніє даль, І легшає від слів: Трублять потоки, падаючи вниз, Нехай печаль мені не супить брів. Громадиться луна з усіх боків, А крізь поля дрімливі віє бриз, У радісний убір Земля вдяглась, Вода і твердь веселі. Весна прийшла у бір, Святкує з нею кожен звір – Вівчарику, дитино, Горлай, галасуй, мені потрібні твої вигуки у цю щасливу днину! Благословенні сотворіння, я почув Ваш заклик одностайний, бачу я: Небо сміється на вашім святі. Моє серце заквітчане, Моя голова увінчана, Всю вашу радість я відчув – усе відчув. О, часе злий! Невже я буду скніти, Коли у пишні шати травня Земля вдяглася зрання, Коли збирають діти По всіх усюдах, Де тільки видолинок буде, Свіжі квіти; так тепло сонце світить, І немовля стрибає на руках – Я слухаю, слухаю, радісно слухаю! – Але єдине дерево знайшлось, Єдине поле, те, що в погляді моєму, Вони обоє снять про те, що вже пішло. І брáтки під ногами Повторюють те саме: Куди пощезли спалахи в уяві? І де тепер ті мрії величаві? Наше народження – це сон і забування: Душа, що сходить з нами, наша життєва зоря, Не тут шукає вікування І родиться не звідсіля: Не в цілковитім забутті І не у повній наготі, Але зі славою у вишніх бредем на землю Від Бога, нашої оселі: Небо оточує нас у дитинстві! Тюремна темінь швидко загусає Над хлопчиком малим, Але він бачить, звідки світло сяє У захваті своїм. Юнак іде від сходу далі й далі, Живі у ньому тайни позосталі: Видіння яснокрає Його не залишає. Але з роками диво полум’яне У світлі будня губиться і тане. Є у землі свої тонкі принади, Свої стремління і своя жага, Вона нам, ніби матір, дорога, І гідна похвали: Турбується, аби оці прихідьки І пасинки її забули звідки, З якої величі, з якого раю, З якого граду вишнього прийшли. Он бачу шестилітнього хлопчину Серед новонароджених утіх! Він оглядає виріб рук своїх, Матуся виціловує дитину, А батько радо дивиться на них. Якийсь малюнок у його руках, Уривок мрії про людське життя Постав у нововивчених штрихах. Весілля і гуляння, Погреби і ридання У нього в почуттях. Про це тепер його пісні, А будуть після них Балачки бізнесу, кохання, бороття. Збіжать швиденько дні – Забудеться і те. Пишається зате Актор сердешний у нових ролях. Міняє строї і підмостки биті, Вдає, аж поки дихає на світі, Усіх, кого життя веде у свиті. Немов на те він і родився, Щоб лицедіяти навчився. Не видає твоя проста подоба Душі безмежності. Великий любомудре, ще цілий Твій спадок, посеред отих сліпих, Глухих і занімілих погляд твій Читає щось у далях неземних. Благий провидцю! Речнику величний! Тобі відкрито істини одвічні, Що ми повік дошукуємось їх У темноті, у чорній темноті. Ти, понад ким пануюче безсмертя Висить, як день, як приписи круті, Від нього ти не годен відійти; Мала дитино, превелика міць Небесної свободи. Силоміць Убгати хочеш ти свої літа У передзначеного хомута? Із благодаттю зводиш бороття? Не забариться твій земний вантаж, І звичай упаде тобі на кряж, Важкий, як лід, бездонний, як життя. О радості жарини, Що жевріють у нас І про леткі хвилини Нагадують щораз! До часу збіглого в мені росте Палке благословіння: не за те, За що передусім йому хвала – Свободу й захват, правило просте Дитинства, у якому всі діла Тремка надія крильми стерегла – Я не за те зложив Цей величальний спів. Але за ті невпинні питання І пошук сенсу навмання, За незбережене, забуте зрання, Непевний острах юного єства, Що блудить у незбáгнених світах, Тонкі чуття, перед якими плоть жива Тремтить, як злодій у чужих хатах. Але за найперші пориви І пам’яті туманні напливи, Бо те, що в них було, То наших днів пресвітле джерело, То чільне сяйво в нашому житті, Воно плекає нас, воно нам відкриває, Що років шум – це миті у бутті, У вічній тиші: правда, що триває І не загине, Ні нехіть, ані прагнення причинне, Ні юні роки, ані сивина, Ані до радості ворожість – і вона – Того не в силі знищити сповна! Тому за тихої погоди, Дарма, що суходіл судився нам, Ми чуємо безсмертний океан, Що виніс нас, І бачимо в той час Дітей, що вийшли гратися на берег, Де хвиль могутніх не змовкає шерех. Лунай, веселий щебете птахів! Хай бавляться ягнята У мураві прим’ятій! Я з ними теж радіти захотів. І у співі, і у грі – Всюди радість надворí О травневій цій порі! Хоч промені, колись такі ясні, Тепер уже невидимі мені, І не побачу вже на світі Ні сяйва у траві, ні величі у цвіті, Не буду жити я в журбі. А сил шукатиму собі У сув’язі, що все єднає – Вона ж була, і бути має, У роздумах, які поволі Гамують у людині болі, У вірі, що долає смерть, У думами наповненій добі. А ви, гаї, джерела, схили, луки, Повірте, що не хочу я розлуки! В осерді серця я покірний вам. Я втратив захват, але буду там, Де ваш покров улагіднює роки. Люблю дивитись, як тремтять струмки – Такі ж легкі були у мене кроки. Як чисто сяє вранці світ широкий Усе-таки. Сідає сонце у громадді хмар, І око поглинає кольори, Такі несхожі на усе вмируще, Це інший шлях, і в нім інакший дар. Людському серцю дяка за життя З його любов’ю, ніжністю, страхами, У всякім цвіті знайдуть опертя Нові думки, не займані сльозами. 1803–6. * Рядки з поезії В.Вордсворта “My heart leaps up”. (перекл. Р. Кисельов)
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.01216197013855 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Вільям Вордсворт (1770–1850) Натяки безсмертя...

Great!