Знов у бруд обертається сніг,
з-під повіки за мить буде лити...
Ідучи, матюкаєш усіх,
хто тебе не зумів зрозуміти.
А таких – що дерев у гаю,
і, звичайно, приємного мало,
що тебе попри мудрість твою
довбодзьобом вважають відсталим.
Ти гукнув би: «Та годі уже!
Я же є, я же тут, я нормальний!
Я же виродок ззовні лише,
а в душі я прозоро–криштальний!»
Тільки в тому коріння біди,
що глухі посміхнуться байдуже...
Так було, так і буде завжди.
Так на небі задумано, друже.
Оригінал |
