У відпустку кіт ішов.
У відпустку кіт ішов --
що аж дим з-під підошов.
Сам не вірив: « Я – у казці!
Ну нарешті, ось ти, щастя!
Воля! Дякувати Небу,
що тепер мені не треба
риссю, заспаному, в поті,
гнати зранку на роботу!
І до скону пихкотіти
над нудним піврічним звітом!
Можна спати до обіду,
можна в гостях у сусіда
чаювати скільки хочеш –
хоч весь вечір, хоч півночі.
Хоч всю ніч - яка турбота?
Почалась відпустка, коте!
Мож будильник не вмикати,
що крізь сон на цілу хату
сюркотітиме щосили,
мов цвіркун оскаженілий.
Можна встати на світанку,
з’їсти м’яско чи сметанку.
Можна взяти рюкзачину,
і якусь там копійчину,
застрибнути в електричку,
і поїхати на річку!
Чи з товаришем у гори.
Чи з родиною на море.
Чи подалі – світ за очі.
Вибирай – куди захочеш
мандрувати білим світом,
щоб від праці відпочити.
Або просто взяти й сісти
на подвір’ї, тут, у місті,
і нічого не робити –
просто так-от бомки бити.
Ах, відпустка -- не робота.
Тільки є одна гризота:
хоч яка вона солодка –
закоротка!
закоротка!!!
