В холодну, темну ніч я, у розлогім полі,
Край ватри ліг і задрімав в півсні.
Вогонь все слаб і слаб, а згодом згас поволі
Й від цього стало веселіш мені.
Хай сірий попіл весь вогонь собою
Здолав так швидко і накрив як ризою
Та досі ще бринить під нею той вогонь
І знаю – жар червоний все іще горить.
Хай вервиця годин, марудних, смурно-сірих
Мов попіл, душу накрива мені щораз,
Ховає назавжди вогонь палкої віри
Не бачу я його, та знаю – він не згас!
