

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12162
Рецензій:	18707

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

Легенда про Вежу

© Наталка Дев’ятко, 01-04-2007
Місто ніколи не знало спокою. Воно не мало снів, бо було кошмаром для людей і мрією для самого себе. Його побудували на кістках і ще теплих тілах, його часто руйнували стражданнями і болем, затоплювали кривавими річками, але Місто завжди поставало. Завжди поставало з людських страждань і зневір'я. У Міста були вороги, ясноокі, з вогненним прокляттям на вустах. Ясноокі волхви, закатовані новою вірою любові, прокляли його на тисячу років. Ясноокі раби, яким господарі подарували інші імена, прокляли його, будуючи на власних кістках. Ясноокі бранці війни зчервонили води величної ріки, що переділяла Місто, вони падали від завжди ворожих куль, засипали тілами яри і ями, гнили у підвалах і згорали у пожежах, проклинаючи... Стільки страждань, стільки кісток, стільки смертей... Стільки сили смерті. Її нездоланної могутності! І Місто відроджувалося знову, оживало, розмальоване ліхтарями і неоном, озвучене аваріями на автошляхах, криками сплюндрованої краси, плачем зрадженого кохання, скигленням жадоби до грошей товариша. Місто упивалося цими почуттями, бо своїх ніколи не мало, підкорювало волю людей, які того не помічали, полювало на останніх яснооких, чиїх сердець торкнулася зневіра, і складало нові легенди про всевладдя математики, добро прогресу і могутність грошей. Місто жило і не жило водночас, бо життя його - гра жорстокої мрії народитися. А часи змінювалися. Павутиння електричних дротів оплітало будинки, перетворюючись на вени Міста. Дисонанси нової музики співпали з голосом Міста. Страхіття поєднань кольорів замінили Місту очі. Невиразність математично розрахованих споруд, де нема нічого не функціонального, та стільки зайвого, дали Місту тіло, одноманітність одягу - вбрання, а нещирість і невірність людських почуттів - душу. І лише ясноокі іноді тікали від нього, вже не волаючи про кінець світу. Місту був потрібен храм, який зробився б місцем поклоніння, символом і домом. І люди радо відгукнулися на його заклик і почали будувати Вежу. Найвища споруда, де вишукані квартири будуть сусідами величних офісів. Коріння Вежі простромить багатометровими палями мертву засипану річеньку і гранітний щит землі, верхівка торкнеться небес, і жодна блискавка не наважиться перехрестити її. Блиск однакових вікон змагатиметься з хвилястим сріблом величної ріки, що досі крає душу Міста навпіл. Городяни до безсоння мріятимуть про навіть найменшу комфортну кімнатку у Вежі, ясноокі подумки клястимуть її, і не залишиться жодного куточка, куди б не зазирнули порожні очі Вежі, жодного серця, якого б вона не торкнулась. Вежу будували швидко і наполегливо, змагаючись із часом, крали час у ночі і у дня, і час власного життя вплітали в долю цієї незвичайної споруди. Робітники старіли душею, залишали її, не знесилені працею, а спустошені до останку. Іноді кров всмоктувалась у конструкції та вікна байдуже віддзеркалювали останній погляд. Місто чекало, примушуючи завмирати серце кожного городянина. І часто постать, невидима для зневірених очей, сиділа на перилах мосту, задивившись на свій храм. Металеві кістки конструкції обростали плоттю суперякісного бетону, вкривалися лускою вікон, барви прокидалися в кімнатах, килими душили кроки і биття сердець. Ще кілька годин залишалося до радісного дзвону ключів у замкових шпаринах. Кілька годин мовчазної ночі, переповненої ненавистю. І Місто ходило Вежею, прямуючи до найвищого поверху, проводило пальцями по шовковим шпалерам і дерев'яним дверцятам, мліючи від магії дотику. І жодне вікно Вежі не світилося цієї ночі. Ясноокі дивилися на Вежу, змовляючись із Ніччю, обертаючись на блискавки. Але блискавки дарма тонули у бурхливих річкових хвилях, і важкою громадою дихала Вежа. Сходинки рахувалися сотнями. За вікном вибухали блискавки, не в змозі подолати волю Міста. Видовище не для зневірених очей! Місто дісталося останнього поверху, нечутно підійшло до вікна. Скло зникло від його дотику, даючи грудям наповнитись прохолодою Ночі, першим справжнім вдихом... І темрява впала на землю, гасячи світло останніх почуттів, відраховуючи миті від народження нового світу.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Ймення йому Вавилон
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Камаєв Юрій, 06-04-2007

ще пару слів
На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Олексій Тимошенко, 05-04-2007

кошмар
На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© В’ячеслав Митрога, 04-04-2007

місто і вежа
На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Олексій Тимошенко, 02-04-2007

Рецензія з глибоким аналізом твору
На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© М. Р., 01-04-2007

Згенеровано за 0.010330915451 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Легенда про Вежу

Ймення йому Вавилон

ще пару слів

кошмар

місто і вежа

Рецензія з глибоким аналізом твору