Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44268
Рецензій: 86441

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

МОВЧАЗНИЙ ВСЕСВІТ

© Наталка Ліщинська, 03-07-2014
Степан понуро брів додому. Ноги слухалися погано, голова, затуманена горілкою, навіть не намагалася думати. Лише короткими спалахами виникали якісь образи і гаснули швидше, ніж ледь притомний чолов’яга сподоблювався зосередитися. Час від часу перед внутрішнім зором Степана пропливало обличчя Оксани. То глузливе, то лагідне, то усміхнене, то суворе. Він щодня проходив повз її бочку з пивом, замовляв пінистий напій, похапцем вишпортував з кишень гроші, але жодного разу не наважився поговорити, бодай кількома словами перекинутися з молодичкою, котра вручала наповнені кухлі спраглим пиволюбам.

Розпашіла, повновида продавчиня постійно сипала жартами, щебетала з постійними клієнтами, але мовчазний мугир Степан, здавалося, й очей на неї не підводив.

Чоловік, чия уява знову підсунула йому спокусливий образ Оксани, зупинився. Похитуючись, він багатозначно промовив: «Ее-ех, ти-и-и… А я тебе-е-е… А ти-и-и!» Все це було сказане з гірким докором і вселенським сумом. Потім Степан згубив нитку свого змістовного монологу, вмовк, розвів руки в сторони, мовляв, а чого це я тут стовбичу?  І, неначе ведений на невидимому налигачеві, почав переставляти ослаблі ноги, аж поки не дошкандибав до рідної багатоповерхівки.

«Об’єкт № 479. Схожа модель поведінки, що у номерів три, вісімнадцять, тридцять сім…» - у патякання в голові Степана раптом втрутився ще хтось. «Він тебе чує!» - занепокоєно промовив інший голос. Той, що сипав номерами, відповів: «Нічого страшного, хай чує. Цей індивід у такому стані, що невдовзі все забуде. Зате канал зв’язку без маскування відкрити легше. Та й енергії потрібно менше».

Степан знову зупинився. Здивовано гикнув. Спробував вимахнути головою, мабуть для того, щоб чужі голоси витрусилися через вуха, однак такий маневр мало не призвів до катастрофи. Стовп ліхтаря загрозливо посунув на чоловіка. Бідака ледве встиг зреагувати і схопити підступного нападника, притиснувшись до  агресора всім тілом. Обійнятий стовп заспокоївся, а Степан зумів встояти на тремтячих від напруги кінцівках. Змучений тривалою боротьбою з бетонним суперником, чолов’яга нарешті вийшов із клінчу.

Далі був виснажливий підйом вгору. Наче затятий альпініст, котрий поклявся скорити Еверест, чоловік п’явся сходинками. Бракувало кисню, плеча друга, мотузки, яка б рятувала від падіння в прі… вниз на кілька східців, здобутих із важкою бідою, та Степан вперто ліз на вершину. Себто на свій шостий поверх. Нарешті висоту було взято!

Під час героїчного підйому голоси в голові не вгавали, але Степан, цілковито поглинутий важливою місією, на них уже не зважав. Між тим співрозмовники погодилися, що подальші спостереження за об’єктом № 479 варто припинити і переходити до наступного.

І коли Степан, упавши на диван, розкотисто захропів, наповнюючи повітря кімнати важким сопухом перегару, дослідник уже знаходився у свідомості об’єкта № 480.

Кріс увімкнув рамштайнів на повну. Повітря гуло, вібрувало і дрижало, повітря вибухало, повітря вмить по вінця наповнилося гарчанням. Дослідник не міг кривитися, адже був нематеріальною субстанцією, відтак не мав губ, аби скласти їх у невдоволену міну. Проте зараз він почувався так, ніби схрупав якусь ментальну кислицю. Суворі німці ревли, а дослідникові закортіло скористатися надзвичайними повноваженнями, щоб примусити Кріса вимкнути музику. Та енергет його рівня не міг використати надзвичайні повноваження лишень для того, аби стишити галас. Тому він поринув у медитативну паузу, гармонізував свої енергоритми і повернувся у «Я» об’єкта № 480 цілковито спокійним, готовим до спостереження.

Кріс був хирлявим хлопцем. В школі його називали пацюком за вузьке видовжене лице, рідке прилизане волосся на замалій голові, манеру сторожко пересуватися і смішно, по-щурячому, ворушити безкровними губами під час жування.

А хлопець мріяв стати крутим! Він уявляв, що зайде в залу шкільної їдальні, зупиниться, широко розставивши ноги, як це робить Термінатор. Темні окуляри не зніматиме. На незворушному обличчі – жодної емоції. В правиці – здоровецький автомат. І всі заметушаться, попадають на долівку, дівчата пищатимуть від страху і захвату, а його кривдники будуть повзати, благаючи змилосердитися. Кріс наче бачив себе збоку і стріляв, стріляв, стріляв! Компова забавка поглинула підлітка. Збігло три години, а Кріс усе бігав лабіринтами, убиваючи ворогів.

Енергет змучився від грому, котрий лунав з динаміків, і безглуздої стрілянини. Звіт був коротким. Спостерігач перелічив подібні випадки, а їх назбиралося трохи більше шести відсотків, і попрохав дозволу перейти до наступного об’єкта. Кріс і далі «мочив» віртуальних ворогів, а дослідник перемістився в голову Маніки.

Об’єкт № 481 займався чорною магією. Тобто Маніка думала, що саме зараз краде щастя у сестри Лахур. Чому в цієї худої жердини, в якої ще й криві зуби, є нове яскраве вбрання, а у неї, Маніки, пишногрудої красуні, нема чим прикрасити своє гарне тіло? Лише стара ганчірка, яка вже набридла. Чому в чоловіка Лахур стадо збільшилося, а у них – недорід? Потайки чаклуючи, Маніка хотіла виправити цю несправедливість.

Енергета потуги заздрісної жінки могли б розсмішити, та у нього знову ж таки не було вуст, якими можна усміхатися чи реготати. Він вкотре здивувався, бо люди витрачають стільки енергії не на досягнення мети, а на те, щоб ніколи не дістатися цілі. Маніка воліла чаклувати, а не шукати для власного стада кращого випасу. Тобто спрямовувала енергію зовсім не туди, куди потрібно. Енергет бачив це в чотириста вісімдесят перший раз, проте досі не звик до настільки химерної поведінки.

Невдовзі дослідник отримав дозвіл на спостереження за об’єктами №482 і №483.

- Джордже! Джордже-е-е! – репетувала огрядна жіночка.
- Що? – сердито запитав чоловік, відірвавши погляд від екрана телевізора.
- Ти обіцяв вигуляти Скетча!
- Марло, ти осліпла?! Фінальний матч! Вигуляй собаку сама!
- Я роблю манікюр! Ти обіцяв!

«Не дасть подивитися футбол! Жирна корова! В кадр не влазить! Сіла би на дієту, то взяли б на місцевий телеканал, щоб вести кулінарну програму! Але ні! Сидить на дупі вдома, а я працюю, як віл! Міс Денвер довбана! Хто зараз міг би подумати, що вона колись важила сорок сім кілограмів?! Через неї мені не таланить. Всі перспективні старлєтки йдуть до інших продюсерів! Вона зробила з мене невдаху!» - дратувався Джордж, спостерігаючи за гравцями на екрані.

«Все сама, все сама! Я ж була міс Денвер! Цей йолоп обіцяв, що я стану зіркою! Другою Монро, ні, навіть затьмарю її… А тепер і пальцем не поворухне, дупу з дивану не підніме, щоб хоч щось зробити! Продюсер, аякже! Три дні з дому не виходить! Або в телевізорі, або на телефоні висить» - думала Марла, нервово підпилюючи нігтя на мізинці.

Щоб заощадити час, енергет слідкував за двома об’єктами. Він вирішив розпаралелитись і одночасно спостерігати за родиною Саметів.

Звіт не вирізнявся оригінальністю. Ці двоє також мріяли про щось, але не робили жодних потуг, щоб здобути бажане.

Дійшовши до номера шістсот тисяч сімдесят другого, енергет уже не вважав свої дослідження нещодавно знайденої цивілізації цікавими. Лише незначний відсоток тих істот, за якими підглядав спостерігач, здатен був на рішучі дії задля досягнення своєї мрії. Решта або не знала, чого хоче, або лінувалася йти до мети.

Та найгіршим виявилося не це. Ті, хто і прагнув, і здобував, бажали чогось дивного. Наприклад, наказувати якомога більшій кількості інших істот, що тут називали «владою».  Заради досягнення влади вони не гребували навіть убивством…

Найстрашнішими ж були війни. Тоді наділені владою істоти наказували іншим убивати створінь свого виду. Дивно, але ці накази виконували! Гинули тисячі, сотні тисяч… І смерть приходила до них від родичів!.. Нечувана жорстокість! Годі збагнути…

Енергет ледь стримався, щоб не заговорити до одного із владарів. Безглуздий наказ войовничого правителя обурив його, він мало не закричав просто у мізках цього створіння: «Зупинися! Що ти робиш?! Хіба можна відправляти на бійню співвітчизників?!» Та енергет не наважився порушити закон, який наказував дослідникові уникати контакту з іще невивченою цивілізацією. Зрештою, хто він такий? Тільки мізерна часточка величезного мегаорганізму енергетів. І лишень усі вони разом можуть вирішити, яким чином звернутися до інопланетян. Але спершу треба їх вивчити. Тому енергет і не втрутився. Перший порив вичах майже миттєво, а відразу потому його охопила нехіть – надто вже відсталими здавалися йому ці істоти. Хіба недоумок зможе зрозуміти генія?

Енергети ж – вічні істоти, котрі, перетворившись колись на духовні субстанції, вже давно досягли безсмертя, зцементувалися у нове ідеальне суспільство. А коли будуєш нове, то не прихоплювати ж у нього зі старого сміття. Енергети залишили в минулому багато непотребу. Навіщо вічним інстинкт розплоджування? Адже безсмертні не вмирають, відтак їм і не потрібні нащадки. Із непоборним презирством  дослідник жалів бідолашних інопланетян, котрі змушені спарюватися для того, щоб продовжити існування виду. У них це називали «коханням».

Вкотре натрапивши на пару закоханих, енергет нашвидкуруч фіксував у звіті черговий випадок і поспішав далі. Ні, він розумів, що для інопланетян оте кохання – життєва  необхідність. Але яке ж варварство – усі ті прояви тілесності! Навіщо аборигени так затято і навіть без бажання зачати нащадка, цим займаються?.. І чи не є агресивність аборигенів зворотним боком любові? Народжувати зайві тіла тільки для того, щоб потім їх убивати?.. Де логіка, чому вона така безумна і потворна?

Енергет, запідозривши причинно-наслідковий зв’язок агресивності та інстинкту розмноження, примусив себе докладніше придивитися до пари аборигенів.

Куміко вже змирилася із власним діагнозом: «Я – мертва невдаха…» І не чекала від життя подарунків, бо воно лишень глузує, жорстоко жартує – поманить, покаже прекрасне видиво надії… та й обдурить.

Коли загинув Монтаро, вона втонула у безвиході. Перед очима чомусь постійно поставав розтрощений мотоцикл, а понівеченого Монтаро вона не бачила. Тобто він залишився у пам’яті Куміко без тих страхітливих ушкоджень, що знищили обличчя хлопця, перетворили його на кашу з крові, волосся, кісток, зубів. У снах вона відчувала й тепло рук Монтаро, й тепло подиху, коли він у парку хухав на її вухо, почервоніле та холодне. Куміко прокидалася і беззвучно плакала, бо сон знову одурив її, подарував їй уже мертве тепло Монтаро, відродив ілюзію надії й одразу ж забрав її. Того чорного року пішли всі, кого вона любила: спочатку батько (матері вона й не знала, бо та померла під час пологів), потім Монтаро.

Куміко захлинулася у морі горя. Вона знала, що вже втонула і не випливе. Сил не було. Вона й не боролася - не чекала більше нічого від життя.

Коли Хікару вперше огорнув її теплом погляду, Куміко сховала очі, глибоко-глибоко пірнула, ховаючись в безпечному холоді на дні свого моря горя. Їй більше не треба надії. Надія – примара. Розтане, щойно ти повіриш, буцім вона й справді існує. А це боляче. Мертвій не може бути боляче, бо у мертвої нема надії.

Довго тривало переховування Куміко в розколині безнадії. Наче терплячий рибалка, Хітару чатував на березі моря, а його сіті за разом раз верталися порожніми. Аж нарешті він виловив захололу душу Куміко із западини нещастя. Витяг, оживив і відігрів, відхухав власним гарячим коханням.

І знову ж таки енергет, якби у нього був рот, лише розтягнув би його у зневажливій посмішці. Довкола об’єкта № 390020067 бродило вдосталь самиць, цілком підходящих для запліднення і народження нащадка. Та чудернацький інопланетянин вперто не помічав їх, доклавши титанічних зусиль, щоб здобути тіло тої, котра уникала кохання. Енергета добила безглуздість поведінки Хітару, оскільки дітей у них із безплідною Куміко бути і не могло.

Чому аборигени настільки алогічні?.. Енергетові набрид безум чужого світу.

От навіщо інший об’єкт вперто накладає на полотно суміш хімічних речовин і чому він гордо іменує себе творцем? Що таке «творчість»? Витрата енергії на щось геть незрозуміле, непотрібне. Той клапоть із шарами фарби позбавлений дрібки сенсу, в ньому нема ані крихти нової інформації! Створити ще трохи матеріального сміття – ну чим тут пишатися?.. Дослідницьке суспільство енергетів раціонально витрачає енергію, не викидаючи її на такі нісенітниці, як творчість. Що дає базгранина фарбами на прямокутнику або композиції звуків, які тутешні створіння називають музикою? Хіба це дозволяє знайти нові джерела енергії, щоб використати її на дослідницькі завдання? Інопланетяни ж майже не займаються дослідництвом, яке тут називають «наукою»… Та й ті, котрі присвячують власне життя науці, здебільшого думають, як переформатувати матерію у матерію, ще й витративши при тому енергію… Неподобство!

Також для багатьох тубільців важливим було присвоювати собі матеріальні цінності. Для енергета захланне бажання мати те, що аборигени називали «гроші», виглядало дикунством. Вони обмінювали гроші на предмети, часто непотрібні, на їжу, нерідко зайву, на послуги, без яких можна обійтися. І не замислювалися над тим, як позбутися залежності від матеріального. Навпаки!  Що більше у якогось аборигена накопичувалося грошей, то більше той витрачав їх безглуздо, на зайве. Але жоден не переймався думкою, як позбутись обтяжливої залежності здобування і витрачання грошей, не мріяв про освоєння нескінченних енергетичних потоків, що ними пронизаний Всесвіт! Ніхто не думав про злиття всіх розрізнених і обмежених створінь в мегаорганізм, котрий вийде на новий енергетичний рівень!

Ще енергет  не розумів отого відчуття гострої насолоди, коли окремі індивідууми заволодівали виготовленими з металів та камінців предметами. Їх вішали собі на шию, нанизували на пальці, проштрикували ними вуха і пишалися тим.  
  
Невдовзі енергет занудьгував у ненормальному світі матеріальних і страхітливо залежних від матеріального істот. Та роботу він виконав до кінця. Поспостерігавши за останнім номером, дослідник покинув світ інопланетян.

Енергет возз’єднався зі своїми та відчув неймовірну полегкість від повернення додому. Його зусібіч оточили хвилями уваги і дарували енергію! Енергет купався в потужних енергетичних потоках та ділився досвідом, адже не часто трапляється нагода познайомитися зі створіннями іншого виду.

Досі лише його короткі звіти про дивну нову цивілізацію доходили додому. Та хіба передаси через канал зв’язку у відсотках і сухому фактажі все пережите в чужинському світі?

Повні результати дослідження швидко стали набутком усього мегаорганізму. Енергети постановили не йти на контакт з матеріальними істотами, позаяк із ними не було про що говорити.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Точки дотику

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 30-04-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 31-08-2014

плюсик

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 15-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 09-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 09-07-2014

Не бачив енергет ще одного прояву трати енергії :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 07-07-2014

Довго думав,

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Юрій Кирик, 05-07-2014

а як же Любов?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Gutsulka, 04-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-07-2014

Замислитись - як це важливо!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Володимир Ворона, 03-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 03-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія Хотин, 03-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 03-07-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.43925595283508 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …