

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	847
Творів:	12966
Рецензій:	20341

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Казка

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ХОВРАШКА СТЕПКА І НОРКУ КРАЛЮ (на конкурс)

© Володимир ЧИТАЙ, 03-11-2008
1. Степок мріє про Кралю Сидів на лісовій галявині сумний ховрашок Степко і пас равликів. Коли равлики розповзалися, він зганяв їх докупки, знову сідав на пеньочок і думав.... Думав він про норку. Її звали Кралею. Вона була дуже гарна, мала найкращу в лісі блискучу шубку шоколадного кольору з біленькою поміткою на грудях, маленькі вушка, чорні, мов терен, оченята, рівненькі білі зубки, тонкі лапки, пухнастий хвіст. Вона відвідувала лісову школу, вміла читати і була розумною та балакучою. Ховрашок покохав Кралю з першого погляду. Торік, коли він її побачив уперше, він твердо вирішив завоювати її серце. Лише про неї і мріяв. Та хоча б скільки він поруч проходив, вона на нього уваги не звертала. А він боявся заговорити з нею; не знав, як сказати про свої почуття. Жив ховрашок у степу, тому його так і називали - Степком, а норка мешкала в лісі біля річки. Бачитися вони могли лише раз на рік - на лісовому осінньому ярмарку. Степко був бідним і невченим. Ні читати, ні рахувати не вмів. Не мав пристойної шубки, а та, що була на ньому, за літо линяла від сонця й вичовгувалася від тяжкої праці у полі. Коли всі дітки йшли до школи, Степко брів пасти равликів. - Для чого мені те читання? - міркував ховрашок. - Воно багатшим не зробить. Але, - думав, - цього року моя мрія здійсниться. Восени я продам усіх равликів, стану багатим, і тоді куплю собі і шубку нову, і книжку. Тоді, - був переконаний ховрашок Степок, - Краля побачить, який я працьовитий, розумний, багатий, і покохає мене. Ця мрія допомагала ховрашкові жити й долати численні труднощі. Старий равлик Ріжок часто спостерігав за господарем. І хоча Степко часу на теревені з равликами не мав, та спостережливий Ріжок здогадався про ховрашкову мрію. Він знав про життя більше, ніж удавав. Одного дня, коли ховрашок Степко був стомлений і похмурий, Ріжкові його стало дуже жаль. От він підповз до господаря і спитав: - Хочеш, дам тобі пораду? - Ти даси мені пораду? Хіба ти бачив світ? Що ти можеш знати про життя, якщо проводиш його у своїй комірчині-хатці, яку носиш на спині? Йди геть! Не відволікай мене від моїх роздумів. – вигукнув Степко і відштовхнув равлика прутиком. “Ось, хотів добру справу зробити, а за добрі наміри ще й прутиком огріли”, - образився равлик і відповз. 2. Зустріч із Кралею Непомітно минали день за днем, і ось підкралася осінь. Усі звірі, птаство й комахи почали готуватися до зими. Степко позбирав усіх своїх равликів, а було їх аж 50, встав рано-вранці та вирушив на лісову галявину, де відбувався осінній ярмарок. Довго шукати покупця не довелося. Прийшов багатий жаб-Жак і усіх равликів придбав по 10 горішків за кожного. Навіть і не торгувався. Жабій полюбляв равликами ласувати. А скільки заробив ховрашок, то ви вже самі порахуйте, бо він не вміє. Ховрашок купив собі у зайця Швеця модний жупан, розшитий золотими нитками. Дав за нього аж 100 горішків. Потім зайшов до шкільного ларка та купив книжку з малюнками й казками - аж 50 горішків дав за неї тітоньці Сові (а що вдієш, хороша книжка дешевою не буває!). Але яка користь з тієї книжки, якщо читати не вмієш. “Ану ж як спитає мене Норка, про що книжка, я й сказати не зможу, - подумав Ховрашок. - Треба, що б хтось мені її прочитав”. Та кого тільки він не просив, ніхто не хотів на це витрачати час – усі були зайняті своїми важливими справами. Аж після довгих умовлянь ящірка Хвостя за 50 горішків платні погодилася прочитати книжку вголос. Сподобалася Ховрашкові казка. Залишилося пів мішка горішків, може трохи більше. Настрій у Степка був хороший. “Ось тепер я і красиво одягнений, і на розумного виглядаю, бо книжку маю, і багатий, бо запасся півмішком горішків. Тепер не сором і до норки Кралі підійти, поговорити з нею, - вирішив ховрашок. - Та де ж це її знайти?” Довгенько він її шукав-вичікував, та ніде й знаку Кралі не було. Допомогла сорока Тріскотя, яка все про всіх знала. Вона підказала, що норка завтра прийде до шкільного ларка нову книжку собі вибирати. Ще вдосвіта ховрашок прибіг до шкільного ларка, аби не прогавити кохану. Аж ось і вона. Краля стала ще вродливішою, шубка була ще пухнастішою, а її очі сяяли, мов зорі. Коли ховрашок побачив красуню, серце його сильно-сильно забилося в грудях, йому перехопило подих, пересохло горло. “Або зараз, або ніколи!” – вирішив Степко і ледь чутно прошепотів: “Як же я вас кохаю…” - Ви щось сказали? – здивовано подивилася на нього норка. Він глибоко вдихнув повітря і підійшов до Кралі ближче, щоб голосно і сходу сказати все, на його погляд, найголовніше. - Так, я сказав.... що я багатий. У мене багато горішків, - він потряс мішечком, - я маю красивий жупан – подивіться! - Степок швидко покрутився на одній нозі. А ще я розумний, гляньте, що маю, – ховрашок показав свою книжку. - Але навіщо ви мені усе це говорите? Мене це не цікавить, - розсміялася Краля і зайшла в ларок. - А найголовніше – я вас кохаю! – палко промовив Степок, але ці слова норка вже не почула, бо двері зачинились. Знічений, засоромлений Степок не мав сили знову подивитися на Кралю. “Як же так? - думав ховрашок. - Я цілий рік вирощував равликів, ночей не досипав, купив найдорожчий жупан, найкращу книжку, умовив ящерку прочитати її для мене, а їй це не потрібно? Що ж їй потрібно?” Ховрашок опустив голову і ледь пересуваючи лапками побрів у степ. Йому було дуже сумно. Він сів на горбочку при дорозі, обхопив голову лапками й гірко заплакав. Він навіть не помітив, як мішок розв‘язався, горішки з нього повисипалися і покотилися донизу. Хто йшов з ярмарку, бачив горішок, зупинявся та й питав: - Чий горішок? Хто загубив горішок? Та ховрашок не відповідав, сумні думки заполонили його. Перехожі брали горішка, як нічийного, хто одного, хто більше, раділи знахідці і йшли собі далі. Надвечір Степок підняв голову і помітив, що мішок майже порожній. Залишилося у ньому лише 2 горішка. „Невезучий сьогодні день. Мав багатство – і все пропало. Два горішка, книжка і жупан – ось і все моє добро. Що я тепер маю робити? Хто б це знав.... – зітхав Степко”. І раптом він згадав про равлика Ріжка, який підповзав до нього і хотів дати пораду. „Дарма я його не послухав. Та ще й образив, - пожалкував Степок. - Може якщо б послухав, то й зараз тут не сидів. Треба його знайти і спитати, що ж він мені хотів порадити. Але як його знайти?” 3. Степко шукає равлика Степко пам‘ятав, що усіх равликів купив жаб-Жак. Але де він мешкає – невідомо. Усіх питав – ніхто не знав. Але Степок не полишав пошуків. Якось зустрів жабенятка Кваху і до нього: - Кваха, ти теж не знаєш, де живе жаб-Жак! - Чому не знаю, знаю! Він же з мого племені. – проквакав Кваха. - О, як добре. Мені треба його знайти. Дуже треба. Допоможи. А я тобі за це одного горішка дам! - Добре. Запам‘ятовуй: підеш наліво, потім через дві галявини направо звернеш, потім пройдеш ще 100 кроків і повернеш ще раз направо. Далі буде три стежинки. Ти підеш по лівій. А коли зайдеш на горбок, то звернеш направо, спустишся до болота. Там і живе жаб-Жак. - Зачекай, повтори ще раз, бо я не запам‘ятав. - Я краще тобі запишу. - Кваха витягнув паличку, взяв берестовий листочок і записав все, що говорив. Згорнув цей листочок і протягнув Степкові. - На, почитаєш собі. А мені вже треба скакати далі. Бувай. – Кваха взяв обіцяний горішок та й поскакав. Ховрашок розгорнув берестовий листочок, подивився на написане і нічого не зрозумів. Пожалкував, що не вчився читати. Але він був рішучий і знав, що будь-що знайде равлика. Пішов він до тітоньки Сови. - Тітонько Сова, я Вас дуже прошу, навчіть мене читати. – лагідно попросив Степко. - О, на це потрібно багато часу, а в мене його немає. В мене справи – треба торгувати. – прогугукала Сова. - А я Вам добре заплачу – Ховрашок зняв з себе жупан і протягнув Сові. - Заплатиш? Добре, тоді навчу! Приходь завтра. - Та ні, мені сьогодні треба, бо жаб-Жак може равлика з‘їсти. Мені треба встигнути. – благав ховрах. - От ти впертий! Добре. Давай сідай тут. Сова показала алфавіт, розказала як яка літера вимовляється і навчила як читати по складах. Цілу ніч вчився Степко, не спав ані хвилинки, але на ранок таки зрозумів, як воно, читати. Сова вчила і дивувалася: як це так швидко можна навчитися читати? - Ти перший мій учень, який за день, а точніше, за ніч навчився. – хвалила Сова ховрашка. - Мені просто дуже потрібно. Дякую Вам, тітонька Сова! Мені треба поспішати, я побіг. – він взяв свій останній горішок, книжку з казками, квахів берестяний папірчик, низько вклонився і помчав. Степко зупинявся лише тоді, коли треба було прочитати, куди бігти далі. І знову біг. Ось нарешті і той горбок, з якого видно болото жаб-Жака. Була ніч. Хорашок вже другу ніч не спав. Втома валила його з ніг, але він не мав права спати. Треба було побачити равлика поки його не з‘їли. Він постукав до жаб-Жака. - Хто там? - Це я, Степко. Пане жаб-Жак, я Вам позавчора продав равликів. Відчиніть, мені треба з Вами поговорити. - Чого б це? Я нікого не чекаю і тебе теж. Не має мені про що з тобою говорити. Йди, звідки прийшов! – сердито проквакав жабій. Воно й не дивно, бо він тільки-но приліг відпочити. - Це дуже важливо. Я не піду, поки не відчините. – знову почав гримати Степко. - От нахаба, от впертий! Сам не спиш і мені не даєш. Чого тобі? – Жабій відчинив двері. - Я хочу відкупити равлика, якого Вам позавчора продав. - А я не продам! Це мої запаси на зиму. - Продайте! Я все, що маю віддам! - А що ти маєш? – жабій схлив голову. - Я маю один горішок і книжку з казками. До речі, там написано, що на дні става, такого як оце Ваш, шукали золотий ключик! Може він ще досі тут. – ховрашок лукаво підморгнув. Жабій зацікавився. Його лапи потягнулися до книжки, але Степок прижав її до грудей: - Ні, спочатку віддай равлика Ріжка. - Добре. Йди, бери. – жаб-Жак відчинив комору, запалив свічку. Равлики спали. Кожен був у своїй хатинці. А хатинки були такі подібні, що впізнати, в котрій з них був Ріжок, було неможливо. Що ж, доведеться всіх збудити. - Ріжок!!! - голосно закричав Степок. – Ріжо-о-о-к!!! Равлики почали виглядати: хто це посеред ночі кричить. Почув і Ріжок, що його кличуть. Він одразу впізнав голос колишнього господаря і зрадів. Добре йому було в степу, він жив на волі. Але потім пригадав образу і вилазити не захотів. - Ріжок!!! – знову покликав Степко. Невже його тут не має? А може він образився на мене? Треба вибачитися. - Вибач за образу! Я був не правий! Мені потрібна твоя порада! Ріжок усе чув. Напевно щось справді сталося важливе, що ховрашок вирішив за мною прийти аж до жаб-Жака. Равлик виліз з хатинки і поповз до колишнього господаря. Степко зрадів. Давно він не був таким щасливим, як зараз. Підхопив равлика і почав його цілувати як рідного. - Що це з тобою? – дивувався Ріжок. - Я тебе викупив. Тепер ти мій. Йдемо, я все тобі розповім. – ховрашок подякував жабію, віддав йому книжку і останній горішок. - Бувай, жаб-Жак! Шукай золотий ключик у книжці, а не в болоті. Дивакуватий він якійсь, - подумав той і пішов спати. 4. Равликова порада Ховрашок посадив равлика собі на коліна і розповів про усі свої пригоди. - Равлику, мені треба твоя порада. Чому Краля мене не покохала? Я ж був багатий, красивий і на розумного подібний? Якщо знаєш, допоможи. Що ти хотів порадити тоді на галявині? - Моя порада – це лише три слова. - Як? Що? Всього три слова? Не може бути! Я все, що мав стратив, щоб почути лише три слова? – розсердився ховрашок. - А не хочеш, то й трьох слів не скажу! – відвернувся сердитий равлик. - Добре, давай хоч три слова. Може й справді, вони цього варті. - Дам, але за однієї умови. - Та в мене вже нічого не має! Я вже все, що мав, все віддав! – підскочив Степко. - Всі від мене щось хочуть! Всім – аби горішки. – Він ходив і махав лапами. - Так, мудрість дорого коштує. Але мені не потрібні горішки! Мені треба те, що за горішки не купиш. Дай мені чесне слово, що ти мене відпустиш на волю! - Відпущу! Чесне слово! Клянуся! – Степко поклав праву лапку на серце. - Тоді слухай уважно і запам‘ятовуй мою пораду! – равлик зробив паузу. – Кохання доводиться вчинками. – повільно, наголошуючи кожне слово, сказав равлик. - І все? І це все? – здивовано подивився ховрашок. - Так. Це все. Я тобі пораду дав, і тепер я вільний. А ти думай! – равлик повільно повернувся і помаленьку поповз в кущі. 5. Степок рятує Кралю Йшов Степок, куди ноги вели й думав. „Обдурив мене равлик Ріжок. Я на нього такі сподівання покладав. Думав, що він мені скаже, як здобути Кралю, а він: “Кохання доводиться вчинками”. Що мені з тих трьох слів. Жодної користі. Дурень я! Що ж це за слова такі? Кохання.... доводиться.... вчинками..... Сам не розумію, хоч когось спитаю.” Йшов йому назустріч бобрик Зубчик. - Зубчик, скажи-но, чи правда, що кохання доводиться вчинками? - Так, це правда. - А як це зрозуміти? - Так як ти сказав, так і зрозуміло. Йому зрозуміло, а Степку – ні. Зустрів стару змію Фарму і питає: - От Ви вже багато прожили, досвідчена і мудра, скажіть, що означає “кохання доводиться вчинками”? - Золоті слова! Сама мудрість! Хто сказав? - Равлик Ріжок. А що, правду сказав? - Чиста правда. Це значить, що кохання – це не слова чи горішки, а добрі справи. Якщо кохаєш, сам зрозумієш. Думав ховрах над тими словами, не помітив, як на галявину прийшов. А там - п‘ятий день ярмарку. Всі щось купують, продають, міняють. „Мені тут точно без горішків немає чого робити”, - подумав ховрашок, аж раптом побачив Норку. Вона купила собі нову шубку, ще гарнішу ніж була, і йшла радісна додому. Степок непомітно йшов за нею і милувався. „Ні, вже ніколи не буду з тобою, кохана. Я ніхто. Ні багатства, ні розуму, ні краси. Нічого в мене вже для тебе і не залишилося. Я тобі не пара.” Раптом з кущів вискочили два здоровенних вовки, ті, що колядників минулого року обікрали. Один попереду Норки став, а другий позаду. - А ну, мала, віддавай шубу. І ту, яка на тобі, теж знімай!! – прохрипів той, що попереду, і оскалив зуби. - Давай хутро! – рявкнув другий і заніс лапу над головою норки. Краля закрила лапками очі, вжалася в свою шубку і тремтіла. Ховрашок, коли це побачив, ані миті не вагався, стрімглав кинувся на допомогу. - Йдіть геть, злодюги! – запищав він. І писк його був такий сильний, що аж вуха вовкам позакладало. Поки вони ще не спам‘яталися, Степко заскочив більшому на морду і вп‘явся своїми зубами йому в ніс. Вовк заревів від болю, на очах аж сльози повиступали. А Степок ще раз як вкусить! Вовк хотів лапою його з морди збити, але тільки собі по носі ще раз дав, бо Степок встиг перескочити на іншого вовка. І того другого за носа як схватив зубами, а задніми лапами по очах, по очах. Заскиглив вовк і мордою об землю став битися, що б Степка скинути. Ледь вирвався. А ховрашок знову як запищить!! Як сирена. Ні, як три сирени разом!!! Злякалися вовки, що їх зараз порядні звірі побачать, поб‘ють і засудять, та й втекли. А Степко впав без тями. 6. Краля поруч Коли Степко розкрив очі, в тумані він побачив норку Кралю, яка схилилася на ним і протирала йому чоло. - Мабуть, це рай. – подумав він. - Як тут добре, і норка зі мною. Аж не віриться. А може сон. Він сильно заплющив очі і знову відкрив. Норка не зникала. Вона посміхалася, заплакала від радощі і одна краплинка впала йому на щічку. - Ні, це не сон, це таки правда! – здогадався Степко. Він захотів підвестися, але не зміг. Боліли лапи, зуби і він ледь міг ворушити язиком. - Краля, я тебе кохаю! – ледь прошепотів він. - Мовчи, милий мій, я це без слів знаю. – відповіла норка, токаючись лапкою його голови. - Як? – здивувався ховрашок. - Бо про це краще слів промовляють твої вчинки. Ти готовий був битися за мене з двома вовками, готовий був життя своє віддати, але спасти мене. На такий вчинок здатний лише той, хто по-справжньому кохає. І лише тепер Степко зрозумів, що означали ці слова, ця коротенька порада равлика Ріжка. Він зрозумів, що кохання – це не розшиті золотом жупани і не горішки. Кохати - значить не боятися віддати життя заради свого кохання. І йому стало радісно і легко. Ховрашок швидко видужав, бо Краля щодня навідувала його. Вони побралися і живуть дружно і щасливо.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Казкове кохання
На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Тала Владмирова, 04-11-2008

oleg121265
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© oleg121265, 04-11-2008

Повчальна історія
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Григоренко, 04-11-2008

Сміливець-ховрашок
На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Микола Цибенко, 03-11-2008

Згенеровано за 1.39338612556 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ПРО ХОВРАШКА СТЕПКА І НОРКУ КРАЛЮ (на конкурс)

Казкове кохання

oleg121265

Повчальна історія

Сміливець-ховрашок