

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	750
Творів:	11345
Рецензій:	17200

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Все

© Олександр Ємець, 04-07-2008
Якщо хочеш змінити світ – почни з себе Believe І За вікном йшов дощ, настрій був ніякий. Хотілось слухати ритм дощу й курити. Всі проблеми дощ сховав за стіною води, сховав ворогів та друзів, добро і зло, правду та фейк... так, саме фейк. В нашому модерновому житті пріорітети, яким понад сорок років тепер просто стерті, знищені за непотрібністю. Дим сигарети граціозно, виписуючи складні піруети і малюючи собою небачені фігури підіймався до стелі. В колонках тихенько грав «Океан Ельзи». Такий собі фон для основного сонгу – «Raining. Live». Цікаво, скільки ще зараз людей отак сидить і слухає цей лівсонг? Напевно, саме такі моменти звуться щастям... Ранок був холодним і недружелюбним, як і все довкола. Лежачи в ліжку я дивився на шпалери, які, відставши, загрожували в недалекому майбутньому банально впасти. Просто від старості. Взагалі ця однокімнатна домовина, яку я орендував у бабулі, ім’я якій Просковья Владимирна, вже давно просилась зробити їй(квартирі) хоч якийсь ремонтик. У вітальні було непогане/тріснуте дзеркало, де можна було вдосталь нагледітись на себе коханого. Я повільно приплив до нього і, переді мною з’явився синьоокий хлопична з темним волоссям, кучері якого стирчали в найрізніші боки. Була в мене, як звідси видно, струнка фігура і біла футболка з написом «МосК», з накачаних м’язів мав тільки подушечки пальців. Виднілись мішки під очима та блідо-синій загар від компу, який стояв у спальні, на подертому дубовому столі. Над столом висів плакат формату А2. Називався він «Truth is out there». Був власноруч змальований з скріншоту серіалу «X-files.». Давно це було. Але плакат цей зберігаю. Я ж бо в нього душу вклав. День повільно перетікав в аналогічний, тільки з різницею в даті. Диплом повільно, але впевнено набирав розумних сторінок та графіків. Відволікаючись тільки на такі другорядні, хоча й дуже гнучкі по собі потрібності, як «поїсти» та «поспати», я просижував всього себе за компом. ІІ Вона взяла мене за руку і повела в під’їзд. Ми зайшли. Я зупинив її. «Ми куди?». «Ще трохи. Давай, не нервуй». Ми злітали по сходах, руйнуючи останні плівки сну. Я – в передчутті чогось цікаво-нового, а вона.... здається теж. В очах її горів вогонь. Дев’ятий поверх. Люк на дах виявився відкритим. Вона: « Ліземо наверх». Повітря електризувалось. Я відчував її збудження. «Ти перша». :). Міждаховий проліт, як водиться, був закиданий сміттям найрізнішого типу: від пластикових пляшок з-під пива, до блоків старезних лампових телевізорів. Ми піднялись на дах. Вона вибігла до середини, відкинула руки в різні боки і беззвучно щось прокричала. В проміннях вранішнього сонця вона була прекрасною. Вона так само беззвучно кружляла, споглядаючи на вранішнє небо. В повітрі чувся тільки звук тертя її кросівок по даховій смолі. Ті миті захоплення, здається, тривали вічність. Її каштанове волосся розвивалось в повітрі, подібно до легкого морського бризу. Та посмішка радості і щастя.... В її очах дійсно можна було втонути... Я підійшов до краю даху і подивився вниз. Ніхто ще не прокинувся. Вулиці сумували від самотності, чекаючи на своїх сонних рятувальників. Небо розділилось на два фронти: з однієї сторони підіймалось сонце, вже атакуючи одиноке сяйво Венери, а з іншої наступали безмежними ланками сірі хмари. Вона підійшла, тримаючи в руках по пляшці слабоалкоголки. Пасмо волосся спало їй на лице, це робило її ще більш привабливою. В цю мить я зловив якісний флешбек. Наче це все вже було. Я стояв саме тут, вона була поруч. Ми дивились на горизонт і тихенько про щось розмовляли, боячись прокинути своїм голосом загальну масу. Боячись принести цим повсякденність, знищити ці хвилини спокою. Ми сиділи на краю даху й дивились кудись на далекі промислові об’єкти, які навідміну від всих інших, випускали в повітря отруйних темних зміїв через ті довгі цегляні хайтек труби. Я думав про відчуття Deja Vu, посилюючи розумовий процес порціями пива. Виходячи звідти на причинно-наслідковий хід подій, а звідти далі, на існування Віри, на її безсмертність, а потім ще далі. Сонце почало пригрівати. Я обірвав свої домисли і перевів погляд на неї. Вона так само вивчала горизонт і активно про щось мізкувала. Я завалив додому переповнений енергією. В той час коли вулиці почали потопати в щоденному маразмі, я дивився на те все з восьмого поверху жуючи цигарку, намагаючись вирішити важливе питання. « Ні. Не хочу». Цигарка знову долучилась до своєї аудиторії в пачці. На компі стартувало автоматичне очищення застарілих даних. А це свідчить про дві речі: сьогодні субота; і зараз восьма година ранку. ІІІ Найгірше буває, коли розумієш. що життя не компілиться. Коли розумієш, що деякі компоненти просто випадають, і знайти їх не так вже й легко. Та й не потрібно. “Все що не робиться, робиться на краще”. Найгірше буває, коли розумієш, що надії немає, бо змінив її на холодний розрахунок, підіймаючись по сходинкам слави. Найгірше буває, коли розумієш, що живеш даремно. Все не так IV Ти бачиш в мені Людину? А кого ти бачиш в собі? З кожним днем ми занурюємось дедалі глибше в болото банальності й деградації. Комп'ютер вже давно замінив нам цікаву книжку й свіже повітря. “А навіщо нам, власне кажучи, те повітря й та книжка?”. На це питання кожен формулює собі відповідь власноруч. Так це і є цивілізація/еволюція? Кул, коли ти мислиш двійковим кодом, розкладаючи кожне речення на одинички та нолики. Кул, коли тебе признають кращим ґеймером у всій області. Хто ти? Може за це наші діди й прадіди віддавали своє життя на Визвольних Війнах? За нас, блідосиніх фанатиків віртуалу, які місяцями не бачать сонця? V(а) За вікном йшов дощ. Ми стояли на балконі й насичувались свіжістю природи. Подих спокою відмінно доповнював панораму абсолюту. Дим сигарети тонув в новаційному оновленні всього. Вона стояла поруч, притулившись до мене. Я знайшов своє щастя і не думаю його покидати. Там, в кімнаті, гудить комп, інсталюючи новий дистр. Про мене рідко тепер згадують в віртуалі, я більше не підкорюю те альтернативне життя. Я змінився. Ми й досі часто буваємо на даху того будинку. Досі дивуємося прекрасності всього, що нас оточує. Я зробив свій вибір. Я змінив світ. V(б) Я йшов по сходах, знову і знову втрачаючи надію. Я знову й знову підіймався на дах того будинку. Я так хотів знайти її тут, так хотів вибачитись, так хотів почати зпочатку... Після того як ми познайомились минуло чотири місяці. Я не надав достатнього значення тому, що сталось з моїм життям. Просто сидів вдома, підіймаючи свій ресурс гігантськими кроками в рейтингу. Ми бачились з нею час від часу в мегамаркеті біля будинку. Я не розумів погляду її очей. Місяць назад вона поїхала з міста. Я плекаю надію, що вона повернеться. На дахівці сусідньої дев'ятиповерхівки з'явилась моя тінь. Я дивився на Венеру, яка вже починала зникати. На очах з'явились сльози. Це тільки моя провина. Тоді я зробив свій вибір. Все тільки починається
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0157301425934 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Все

Усе вже почалося