Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47584
Рецензій: 92429

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Чорні стріли припиняють існування, або оповідь про те, як дон Педро заледве не не втрапив у халепу.

© Дон Педро, 24-06-2008


Гальма верескнули гучно і машину так сильно труснуло, що дон Педро аж зубами клацнув. Ззовні почувся глухий скрик і удар. Чи глухий удар, а потім скрик. Все відбулось миттєво і хронологію подій визначати було ніколи. Сергійко, молодий водій з рум'яного став мармурово-білим. Вчепився у кермо мертвою хваткою і безтямно дивився вперед.
− Що трапилось? − дон Педро був трохи роздратований через несподівану зупинку.
− Здається ми когось збили, шеф, − пробелькотів Сергійко.
− Збили?! − дон Педро швидко відчинив дверцята, вискакуючи з мерседесу.
Вуличний ліхтар яскраво освітлював мізансцену:  яскраво-червоний мерседес та дівчину у вишневому костюмі, що лежала на асфальті. Чорне з відтінком червоного волосся обрамляє бліде обличчя і кров на скроні стікає тонкою цівкою.
Мимоволі дон Педро замилувався вдалим підбором кольорової гами, але перевівши погляд на зім'яте крило автомобіля спохмурнів.
Сергійко ще не відійшовши від шоку  мляво пояснював натовпу, що не помітив пішохода. Натовп зібрався напрочуд швидко. Хтось вже вспів викликати і швидку і міліцію.
Дон Педро, дарма, що не лікар опустився коло нерухомої дівчини і взяв її зап'ясток. Його чутливі пальці відчули  доволі ритмічні поштовхи. «Пульс є, − подумав Педро з полегшенням, − Дівчину треба швидко до лікарні.»
Розмірковуючи − що краще, чекати на швидку, чи транспортувати постраждалу самому, він підвів голову і зразу ж мов за гачок зачепився за гострий погляд. Прямо перед ним, втупившись на потерпілу,  нерухомо застигла жінка. Затягнута, мов ніндзя, у чорний оксамитовий комбінезон, вона свердлила поглядом крізь дона Педро і наче виконуючи невідомий ритуал хрипло наспівувала під ніс:
− Темне місто у місяця оці
Нагадає про дня поховання.
І прославлене в пісні світання
Не здійметься над стягами ночі.
Що за маячня? Дон Педро піднявся, витер носовичком долоні і пильніше придивився до співачки. А та, нічого не помічаючи прошепотіла швидко:
− Я так і не змогла вберегти тебе. Пробач мені, подруго.
Потім круто розвернулась і повільно пішла геть. Вітер кудлав її волосся, вона то здіймала руки вгору, то різко опускала їх.
− Тьху, трясця її матері, не людина, а якась горда орлиця! − сплюнув  біля дона Педро невисокий щуплий стариган.
− Її треба затримати, вигукнув йому Педро, − вона може бути причетною до аварії!
− Затримувати − це діло міліції. А от прослідкувати, куди вона піде… − дідок роззирнувся.
− Вадюньо! − загукав, − Ось ти де! А ну, − звернувся до в'юнкого, як вужика чорнявого хлопчини, що чортиком вигулькнув перед ним, − послідкуй за тією жіночкою, куди вона піде…
− А що мені за це буде? − спитало порочне дитя ХХІ віку.
− Дідусь засопів напружено.
− Ось, − поспішив на виручку дон Педро, протягуючи банкноту, − по поверненню отримаєш ще стільки.
− Добре, − метельнув чорнявими патлами Вадик. Банкнота блискавично щезла і так же блискавично розвернувся та стартонув малий пройдисвіт.
− Гей, − обережніше там, − загукав йому у спину турботливий дідусь.
   − Та що з ним станеться! − дон Педро з м'якою посмішкою проводжав поглядом малого, згадуючи своє безтурботне дитинство у Бразилії.
− Вона ж ненормальна, ви хіба не бачите? − вивів його зі спогадів дідок, − Цілий день сьогодні біля офісу кружляла.  Питаю, ви до кого? А вона: «Я Чорна богиня, я пекельний жах…» Ви уявляєте?  Я зразу ж скумекав, що це  Данилової пацієнтка.
− Ви знаєте постраждалу?
− Атож. Я ж охоронником тут працюю.
Мигаючи синіми вогнями поряд загальмував міліцейський бобік. Звідти мов з ларця, одинакові якщо не з лиця, то з одягу виплигнули браві парубки.  
− А ну, розступіться, − владно загукали. Роздивились дівчину на асфальті. Поки один пішов розбиратись з водієм, та опитувати свідків інший витяг з кишені шматок крейди, зняв кашкета, щоб не заважав і почав заповзято окреслювати контур.
Виходило гарно.
− Вона ще жива, − обережно торкнув за плече представника закону дон Педро.
− Невже?  


Приїхала швидка. Лікар підтвердив слова дона.
− Скоро опритомніє.
− А рана?
− Подряпина. На всяк випадок обстежимо. Можливо струс мозку.
Санітари швидко витягли ноші і погрузивши непритомну від’їхали.
На асфальті білів контур. Почувся дзенькіт. Хтось з перехожих кинув кілька монеток у головний убір.
− От лайно, − вилаявся міліціонер піднімаючи кашкета і роздивляючись дріб'язок, − які люди пожадливі! Навіть гривні не набереться.
Дон Педро механічно сунув руку у кишеню і додав до кашкета свою лепту. Роздивляючись зелені папірці міліціонер вдоволено гмикнув.
− А ви винуватець?
− За кермом сидів мій водій, − з
достоїнством відповів дон Педро.
− О… Я зразу помітив, що ви поважна людина… То давайте знайдемо вашого водія.
Довго шукати Сергійка не прийшлось. Він переминав з ноги на ногу, щось відповідаючи представнику закону.
Появу Педро міліціянт сприйняв спочатку несхвально, але шерхіт хай трохи знецінених, та все ж любих серцю зелених папірців, що швиденько перекочували з однієї кишені до іншої пом'якшили мікроклімат.
− Як ви кажете вас звуть?
− Дон Педро, −  гідно відрекомендувався вдруге дон Педро.
Міліціонер блимнув на Педро незрозуміло, та це тривало якусь мить. Умент  оговтавшись, мент  кахикнув і спитав:
А можна по-нашому, пан Петро, наприклад?
− Можна, − згодився дон Педро.  
Міліціонер продовжив опитування свідків. Дон Педро стояв поряд
Самим корисним виявився охоронник.
− Вона тут офіс винаймала. Ольга… забув, як по батькові. Психічних приймала. І сама така ж сама. Гонорова, не приведи боже. Ніколи добридень не побажає.  Сиділа іноді допізна, як оце сьогодні. Вже всі порозходяться, а ця, все бач, працює. Чим вона там займалась, не зрозуміло. Іноді до неї цілісінький день ніхто не приходить, а вона все рівно затримується.
− Вона психолог?
− Еге ж, психолог…
Прибіг захеканий Вадюня.
− Прослідкував! І адресу записав!
− Давай, простягнув руку опер.
− Еге.., − хлопчик заховав папірець за спину, − я ось цьому дядькові обіцяв. На обмін.
− Дон Педро знов поліз до кишені.
***
Червоний мерседес під'їхав до трьохповерхової будівлі. Із розчахнутого вікна на другому поверсі вилетіли спотворені луною слова:
Це є місто − мерехтіння вогнів.
Відображень закатованих днів,
І притулок до тьмяних тіней,
Покалічених гарних ідей.
Музика важко перелилась через підвіконня на вулицю…
− Йо мойо… − пробурмотів опер, − що це за фігня? Гірше помиєв.  Не музика, а якась квашня…
Почався дощ. У  ярко-освітленому вікні з'явилась чорна постать дівчини -нінзі.
− Дощ! − каркнула вона хрипко, − дощ із чорних стріл відчаю! Сліпці! Ви не бачите, як проштрикує він ваші серця, ваші дахи! Ви губите пам'ять! Ви, ви всі! Це кажу вам я, Світлана!
Відкривши дверцята кампанія з цікавістю слухали голосіння.
− Треба брати, − опам'ятався опер, що заслухався. Бо перекинеться через підвіконня як та музика, буде великий бом.  
− Ми з вами, − дон Педро подивився на Сергія. Той згодливо кивнув.
− О'кей, − підсумував опер.
І троє чоловіків пригинаючись від дощу побігли до під’їзду.
Діставшись другого поверху оперативник штовхнув двері. Вони виявились незачиненими і з легким скрипом  повільно відчинились.
Світлана наче чекала на них, простягнула руки:
− Ви згадали? Згадали, хто ви? Бо інші помруть. Мені було видіння… Моя подруга не змогла згадати і тому мусила померти… Я лише трохи її підштовхнула… Бо видіння повинні справджуватись…
− Дозвольте поцікавитись, яке саме видіння ви маєте на увазі? − чемно запитав дон Педро.
− Вам дійсно цікаво? −   погляд Світлани гострішав на очах. − Я  відповім вам, якщо  витримаєте мій погляд.
− Та на біса воно вам здалось, шеф, − занервував Сергійко.
− Я витримаю, − твердо сказав дон Педро.
Обличчя його закам'яніло, мов криця. І холодний спокійний погляд схрестився з гострішим за лезо променем, що лився з очей Світлани.
Повітря тихо дзвеніло. Аж поки Сергійко не ляснув себе по щоці. Розчавлений винуватець миттєво замовк.
У кімнаті спалахнуло багряною блискавкою і почувся запах паленого.
Мов обпечений, а втім, чого кривити душею, таки трохи обпечений опер відплигнув у бік, відкриваючи прасувальну дошку з розпеченим утюгом.
− У вас проводка побиває, − повідомив Сергійко, висмикнув шнура з розетки.
Світлана мов не чула його, намагаючись гострим зором, мов шампуром проштрикнути серце дона Педро.  Та загартоване подружнім життям серце дона Педро було міцніше граніту. Світлана скрикнула і закрила очі долонями.
− Тепер ви розповісте нам? − м'яко, але наполегливо спитав дон Педро.
Світлана кивнула.
***
− Що ж вона вам розповіла, дон Педро?
Кампанія вишуканих чоловіків сиділа у затишній вітальні дона Педро, неспішно потягуючи коньяк. Дон  пихнув гаванською сигарою. Синя хмаринка піднялась вгору, утворюючи німб над його головою.
− Все виявилось дуже просто і трохи сумно, панове. Бідолашна дівчина з дитинства прагнула бути значущою. Вона разом з подругою вигадувала різні містичні забавки, аби мати змогу верховодити. Та Світлана загралась. Вона вишукала десь книгу, яку оголосила магічною. А коли інші хотіли її почитати, спалила на згарищі. Її захоплення магією не згасало навіть тоді, коли всім  це вже все набридло. Діти знаходили собі інші вподобання.  Її найкраща подружка і та відійшла в бік. Світлана залишилась сама.
Здавалось, час лікує, та навіть подорослівши вона зберегла образу.  Зустрівши раптово свою колишню подругу в неї виник план помсти. Вона уявляла собі дощ з чорних стріл, котрий уражав байдужих до неї людей.
− А видіння? − спитав російський дипломат.
Дон Педро зневажливо відмахнувся.
− Колись Світлана намагаючись залякати подругу сказала, що бачить її закривавлену на тлі зім'ятого крила автомобіля. Коли вона побачила червоний мерседес, то  вирішила зробити його помічником у своїх злочинних задумах. На жаль, то був мій мерседес.
− Ні, дон Педро! Це було провидіння! Бо якщо б не ви, ніхто б не розкрив цього злочину, − сказав захоплено  міністр внутрішніх справ.
− Так-так, − підхопив російський дипломат, − і хто знає скінчився би колись цей дощ із чорних стріл…









  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Оце так реакція!

© Маріанна Малина, 08-07-2008

Закінчення якесь неєстєствєнне. Мало напруги.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юний педрофіл, 01-07-2008

Мені сподобалось

© Богдана, 30-06-2008

до всіх

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Myroslava, 27-06-2008

Кульбіт за Темний обрій

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Мисько Сергій Ввсильович, 27-06-2008

Невеличка рецензія

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Наталія Дев’ятко, 26-06-2008

Супер!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Світлана, 24-06-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79963397979736 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …