Щось занадто багато суму пробивається крізь тло. Зрозуміле його джерело, його потоки й море, в яке він вливається. Але його однак занадто багато. Як міста, колись улюбленого, а нині нестерпно-важкого, бо воно краде тишу. Я теж, Віко, полюбляю тишу, особли... |