О, ті препарати. Раптом розумієш, що не можна підніматися сходами, бо зупинеться серце або мозок вибухне або так чи інакше помреш, і страх такий реальний, що сповільнюєшся, зупиняєшся... люди помітять - треба йти далі - десь глибоко в середині розумієш, що страх необгрунтований і тому треба йти далі, але йдеш повільно, аби безпечніше, як черепаха, ззаду на тебе натискають, але ж відомо, що трохи пришвидшитися - і помреш, хоч це і цлковита дурня. Це все, до того ж, невимовно кумедно, безлад у голові чудово усвідомлений, ти розумієщ, що до чого... Але підніматися сходами ще й досі боюся))) Іноді, як скоче в голову щось із минулого - не схваєшся. Те саме і з багатьма іншими речами, але нехай ця розмова залишиться між нами. Дякую.
© Катерина Омельченко, 02-02-2018 |
