Анно, та це не рецензія, а цілий літературний нарис. Залишу осторонь Франкові слова, Ви автор їхньої подачі до даної теми, тож не личить мені обговорювати Вашу думку, особливо якщо вона прямим текстом стосується мене, як автора.
А тепер відносно образу Максима Негляда. Не скажу, що твір є автобіографічним, та й з сюжету це зрозуміло, особливо коли він заходить за горизонти реальності, але маю зізнатися, що багато що зі своєї душі в цей образ я вклав. Та й взагалі писати, оминаючи свою душу чи то в думках, чи то в подіях, чи то у філософії твору, це, напевно, буде не те, що не щиро, а просто нецікаво. Ні автору, ні читачеві.
Бо читач, він же не просто приходить до автора. Вірніше, він приходить, коли спрямовує очі на текст, але залишається з тим, хто чимось зачепив за душу, хто виявився духовно близьким. Це, звісно, моє переконання, але я вважаю, що так воно, напевно, і є. По собі суджу. Тож коли автор буде ховати, пишучи твори, свою душу за сімома замками, він просто займатиметься дурисвітством. Бо до людей, і читача в першу чергу, треба йти не просто зі словом, а з душею. Як Ви сказали, "незаплямованою дволикістю". Таке от моє бачення. І йому я стараюсчя слідувати. Дякую, що викликали на відвертість.
З повагою М.Н.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design