Через кілька днів після написання цього вірша я проводжав побратима і під пронизливий плач дивився у бік могили. На ній височіло березове деревце з жовтоблакитним стягом. Мене бере інколи страх. Дивитись і бачити майбутнє... Мене вчили дивитись, бачити, відчувати, але не через час. Кожен такий погляд відгукується страшною біллю!
© Іг, 02-08-2014 |
