потужний струмінь

Симпатії взаємні. Спершу - про сни. У мене було кілька випадків, коли вірші приходили увісні і там здавались геніальними :), але після пробудження, гарячових пошуків клаптя паперу та олівця наставало жорстоке розчарування. Наче і все встиг записати, але до чого це і чому так ? Вірші з іншого виміру у нашій дійсності наче заломлюються і втрачають зміст.
Ваш живий приклад зі светриком-білизною розставив всі крапки над і. І продемонстрував, що досягти 100%-ного співпадіння таки не вдасться - обмежимося існуючими 95%/десь так/, а решту залишимо як простір для майбутніх діалогів.
Радий приємному знайомству і сподіваюсь на продовження.
Т.В'єнц

© Тарас В'єнц, 10-05-2007

мені все більше подобається це переписка. вірші приходять і сні рідко. концепції зароджуються наяву, повна свідомість є запорукою успіху. а от розвитку концепція часто набуває у тсані мікросну. також у цьому стані я добре запамятовую спів патхів : )
співпадання наших авторських почуттів співпадають приблизно на 90%, але припускаю, що ще декілька відгуків і процентність зросте!
повернімося до свічки. чому це не подарунок??? дійсно, тут без Еопівської мови нікуди. ви колись вибирали із дівчиною вбрання. є принципова відмінність між знайти те, що пасує та, вибираючи светрик, придбати врешті спідню білизну : )
як вам таке тлумачення? так от про білизну - це був струмінь.
і дякую за версію щодо недостатню плинність землі як стихії щоб співвідносити її із коханням.
nfmnk

© nfmnk, 04-05-2007

І Вам дякую за обширний відгук. Тепер стало дещо ясніше. Але центральне запитання таки залишилося. Шановна nfmnk ! В процесі роботи над віршем у Вашій свідомості, зокрема, виникли два образи: свічки і струменю. Чому перший Ви однозначно відносите до власного здобутку, а образ струменю вважаєте впливом твору ? Ви ж не планували свічку на початку - тоді чому вона не є подарунком вірша ? В чому принципова відмінність ?
Прошу не вважати мене занудою, але хочу остаточно розставити крапки над "і" і зрозуміти, наскільки Ваші відчуття співпадають з моїми особистими. Як на мене, то тут визначальну роль відіграє особиста вимогливість автора до самого себе /читай, відповідність отриманого результату початково вибраній ІДЕЇ та дбайливе ставлення до ФОРМИ/. Ідея та форма диктують наступні кроки. І тут стається маленьке /або і велике/ диво. Якщо початок вірний, то твір починає рости, наче зародок, розвиваючись у самостійний організм, а автору залишається дивуватися і лише встигати нотувати рядки, що пливуть до голови звідкись, де вони напевне, вже існували раніше... Але я з певністю не можу сказати, де моє, а де те, що прийшло. Тому дістаю запитаннями Вас в надії, що отримаю ключ до розгадки.

І ще - чи приходять до Вас вірші увісні ? Або в тому перехідному стані, між сном і засинанням/пробудженням, коли втрачається межа реальності ?

А про четверту стихію - землю - з квіткою, це справді цікаво. Три стихії, яким пощастило залишитися у Вашому творі, достатньо мінливі, і, нмд, саме це дозволило їм витримати конкуренцію А вага та матеріальність землі завадила їй стати фоном для опису такого мінливого явища, як кохання. Як вам така версія ?

З взаємною повагою,
Т.В'єнц

© анонім, 28-04-2007

Дякую Вам за увагу. Найперше, я тут собі подумала, що буду розміщувати твір доти, доки не отримаю задовільну кількість рецензій. Не те щоб це був експеримент, і я тепер переконуюся в його успіхові, скоріше я прагну зробити тести на підтвердження діагнозу. Здається, у мене поетичний ексгібіціонізм. Це старшно, адже тоді скоро усі мої вірші перетворяться на "бульварне" відтворення близькості. Але продовжую надіятися на краще, наприклад поки що виручає кругозір та концептуальність писання.
Розмежування на образи авторські та народжені твором - рівень почуттів. Уявіть, ви працюєте відповідно до усталених норм, не допускаєте девіацій, і у вашій свідомості виникає рядок про струмінь. Спочатку, д мене самої не доходитить, який це шикарний перифраз!!! Тобто (між іншим, це те, на чому забула наголосити у коментарі) багато подарунків власне твору можжна пропустити, занедбати, тим самим недоотримавши від власної праці, адже вірш продовжує народжувати образи в заданій тональності. Позичу термінологію шановного пана Сектора, вірш творить рекурсію.
Щодо "вимучування" образів, то це найперше свідчить про слабку концепцію(для цього в мене особисто є паапка "невдале") , але посидіти над текстом часто буває просто необхідним. Як на мене, то ті твори які сочаться здебільшого вражають одним рядочком чи щось таке, не люблю занадтою експесивності. В таких творах, можна читати між рядків, тільки якщо кожен дрігий рядок позатуляти тоненькими смужечками паперу.
Щодо коментування та рецензування, то яреально здатна виявляти механічні помилки та оцінювати особисте враження, чого звісно замало для якісної рецензії. Можу звісно стаивти питання. Із цього коменту має біти зрозуміло. що тільки автор може співставити. чого він хотів, а чого досяг. Це як гра в бажання. Принциповим тут є, чи ви спочатку записуєте його на листочку, а потім партнер партнер вгадує, чи у вас цілковити довіра. Майже уся довіку знана поезія - 2 принцип. Але, якого біса, я мушу вірити вашим (не вашим звичайно, це так, метонімія) віршам??? Це як із прикладом декадансу.
Прошу вибачення, що змушую вас читати ці зливові потоки. Ще раз дякую за рецензію.
ps: до речі, не претендую, що ви все ще памятаєте мій твір, але якщо памятаєте, то уявітть собі! те про що я говорила: я мало не пропустила ще один подарунок твору. Образи ліричної героїні - це 3 стихії: вогонь, вода, повітря. Який висновок, має бути земля, але на те немає.....ну ви рзумієте, різновиди сексу, які лишилися - то вже не для поезії, і не для квіточки- маківки, яка, як на мене. була б тут застосовна.

із щирою повагою,
nfmnk

© анонім, 28-04-2007