а знаєте, пане Єфреме, бувало. я собі тоді думала: текстотворення - часто такий несвідомий процес, що автор іншим разом і не може оцінити весь ущєрб, такссзать. бо він - що? він собі пише і постить, пише і постить, у виключних щасливих випадках - пише і палить. але то шлях справжнього самурая. мало їх, благословенних, лишилось, дуже мало. тому вловити той тонкий межовий поворот, який нє, нє, та і подражницця стиглою білою ніжкою у кавовій панчосі з-за звичної матерії стилю автора переважно не випадає. тут тре дистанціювання. можна сказати (тьху-тьху) - негайна смерть автора. без суда і слєцтвія. бо інакше як (я питаю)? та хтозна (відповідаю), може якось і можна, але ж путь самурая сложен (мама рідна, одвернись.не.читай).
а розгортання дещо спрощує ловлю півня за хвоста (чит. - за стилгу білу ніжку), отут Ви дуже праві. сама би ще довго формулювала. а так - халява :)) отож (єссі піти шляхом пласких аналогій), чим більше полотно, тим краще видно вивихи малюнку. і чим повніший текст - тим більше шансів виловити з нього щось допутнє, початки іншого стилю, наприклад. тим більше - закарбувати їх (початки)/його (стиль), закцентувати для себе (ну, якщо дуже пощастить і накриє прозріння). а далі - зразу кількома стильовими стежками... ось вона - мічта українського поета (закреслено) ідіота (закреслело) самурая! (захопливі овації)
щодо скаженства серій. якби мені хтось колись на вушко нешептав як саме, для кого, які, по сільки, по чьом, як з цим жить і зачєм тре постити і випускати у великий світ текстові викидні (ніжно так) - я би взяла бандуру і сіла би під вербою.
:))
Нє, чом. Тим більше прикрашає стиль. Не все пташкам сидіти в клітках силогізмів? :)
> Я з Вами дуже, дуже згоден. Що гідне вірша, варте циклу ("формулюючи":). Як від насіння до куща, або від пуп'янка до квітки. Або (наприклад), якщо уявити "...жив колись на вишнях" не разом із рештою, а самотнє і тому випадкове?
> Короткі. "Мимобіжний присмак", точно. У Вас бувало зустріти вірш - окремий, інакший, один у загалі - ніби той позначив інший стиль, а сам пішов далі по звичному? І вірш стирчить, як брунька нерозгорнена.
> А розгортання мусить бути. Як, ну ... Епштейн у висліді розвитку образів (від появи незрозумілим, сліпим, безтямним чи екзотичним - аж до клубка переплутаної семантики, і згасання) на північно-азіатському мат-лі, на всьому протязі. (Дивне в нього, десь так... "образ тополі (sic!) виникає тільки в ХХст. і досі лишається тільки початково осмисленим..." Ггг, кажу.)
> Інша справа, чи варто мені було пулять такі скажені серії. У чому винен, мабуть, і заборгував, тому народу з мене пляшка. Мартіні чи гранатовий лікер на вибір. :) (З недоброю втіхою йорзає на стільці, відчуваючи що не спіймають:)
Спасибі за класний відгук, пані Ніко.
Єфрем
хе, постараюсь і більше не буду. понеділок, самі розумієте :))
це все я до того, якщо вже зовсім притомно, що цикли і масштабні тексти дають більш повне враження; + змогу вловити/перетравити/затримати в собі емоцію/ї, закладені автором. а у цих самих емоцій є більше шансів лишитись у читачеві надовго, а то і заробити на своє власне окреме місце всередині цього самого читача. натомість короткі тексти лишають тільки мимобіжний присмак. часто - одну лише химеру враження. та і по тому.
хоча, кругом є свої плюси :)
Ох, змилуйтесь, пані Ніко... :) Це мені треба взяти паузу, щоби пошарудіти подобою думок у сурогаті голови. Думаю... (Нє, не так швидко, щоби зараз!) думаю... До речі, дозвольте для полекшення - "а можна приклад?", як той питав.
Тимчасом - дайте-но скажу. Вони, ці писанки, мені щось варті, коли збудили щось у Вас. Принаймні вже не такі сліпі, глухі і круглі, мов колобки? Здається.
З пошаною,
Єфрем
