Дякую,пані Вероніко Я ж кажу, у музиці я профан. Я ще подумаю... послухаю... Сучасну попсу наче впізнаю відразу - зуби починають боліти :). Щодо споглядальності - завжди вважала, що то моя вада. Не можна ж усе життя пройти небожителем, ще, можливо, і удаваним... А ручки забруднити - колись все ж треба?
Але, відчуваю, що й у Вас, і у мене все уце не аргументи для диспуту, а теми для творів. Бо в якому б жанрі, на які б сюжети не писали, пишемо ж про головне - про своє бачення чогось настільки головного у цьому житті, що його інакше, ніж через іносказання й не висловити...
З повагою, Галина М.
Стиль і мораль життя В.-А.Моцарта була дуже гламурна, як сказали би сьогодні:) Це і наклало відбиток на його творчість. І хоча його справедливо називають геніальним композитором (бо більш світлої мажорної музики ніхто не створив ні до, ні після нього), "масні" музиканти виконують його твори одноосібно вкрай рідко (бо вони не складні у виконанні і, візьму на себе таку сміливість, були щось на зразок попси у той час, як пізніше Й. Штраус). Проводячи паралель до того, що написали ви, мені здається, (а можливо я і помиляюся), ви вже давно минули такий натхненно-оптимістичний період тридцятиріччя. Ваш твір грунтується на певному досвіді і пережиттях, він споглядальний, аналітичний, навіть. Я недарма згадала Й.С.Баха. А маючи такий вантаж вражень за плечима навряд чи можна усе це перекреслити і вдатися до написання якихось "бірюльок". Хоча справжній майстер здатен на усе! І мені особисто було б цікаво побачити ваше перевтілення:)
З повагою, Veronica
Вдячна, дуже вдячна, пані Вероніко...
Мені б хотілося, щоб мої твори і насправді мали щось спільне з музичним звучанням. Я досить неграмотна музично, але за сприйняттям та відтворенням життя мені миліший за усіх Моцарт. От би вдалося колись написати так, як в нього - береться щось звичайне, сіре чи навіть чорне, одне слово, таке, яким іноді здається життя. А тоді з"являється золотий промінчик, тоненький, несміливий, і виводить свою мелодію, і гне свою лінію... чи, краще сказати виписує свої золоті візерунки... І помалу ми вже купаємося в океані світла - без берегів ...
Інколи вдається натрапити на таке от оповідання, де герої знаходять, чи й самі творять світло. Мабуть, дуже складно так написати. А хочеться ж...
Дякую. З повагою, Галина М.
