Дякую, пані Наталко. Я не дуже впевнена, коли відбувається початок мого оповідання. Десь 90-і. Петро ж спочатку і не був бізнесменом, то йому пофортунило трохи біля італійського тезки. Я теж бачила таких європейських бізнесменів, для яких справа цікавіша за гроші, хоча, звісно, бізнес є бізнес. Але немає того чорного бєспрєдєлу, що був, та ще й зустрічається в нас. Італієць, якого бачила пред очима, коли писала, збудував завод у Хорватії. Звісно, що зиск з того має. Але ще й співчував сусідній країні, що викарабкувалася з соціалістичних тенет. І до України в нього з явилися щирі почуття. Я точно про це знаю, може, це колись стане темою для оповідання.
А головне, що якщо людина - людина, то чим вона займається, бізнесом, або картини малює, або асфальт кладе - то вторинне. Людина має бути людиною у своєму серці. А все інше - минає, і марнота марнот, і лови вітровиння... Щось таке хотілося сказати. А там вже, чи вдалося, чи ні.
З повагою, Галина М.
