Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51599
Рецензій: 96027

Наша кнопка

Код:



Рецензії

То, звісно не Гласперленшпіль, але...

(Рецензія на твір: ., автор: Світлана Кедик)

© Yephrem Patsyukevitch, 19-10-2006
... Ви зачепили і мою улюблену гру, панно Світлано. Дозвольте докинути 5 коп.? (: Цілісного зара не витягну, пробачте за пунктир.

- Тлумачники, так. Прінстонська N-циклопія розводить задовго, але чесно досить зразу ж у дужках: поезія ("роблення"), поет ("майстер").

- Розуміти, ні. Пан Композитор, сугубий теоретик і самоаналізатор, вкотре був переповідав власний життєво-творчий шлях, але помітив 2 корисні штучки (здається): 'Мене в музиці завжди цікавило тільки одне - як це робиться'. З наголосом на 'як'. І друге, осторонь - 'Про "творчість/доробок" можна вести тільки, коли автор вже помер'. Розглядаючи позичене: ми поки що жиємо та пишемо. А не "творимо". "Творці", най їм фіат люкс. "Креатив", креатура кретинів... (:

- Розуміти, знову ні. Я, на противагу ПеКа, ідійот (істота ірраціональна, бездумна, і - хочеться вірити - керована сліпими, а тому містичними, поштовхами), від чого зрідка потерпаю. Потерпаючи, беруся думати письмово, і письмово думаю, поки не починаю писати вірш. Коли ж уже почало писати вірш, думати вже нема коли й не хочеться, бо є більш важлива практична справа. Оскільки бажання "подумати" виникає після неписання, мо' то й не думки зовсім, а спроба "розкочегаритись"? То чи не варто одразу почати писати вірш, тим більше, що тоді менше страждань, і в результаті буде вірш. А вірш - (навіть невдалий, поганий, чесно скажімо, вірш) це завжди краще, ніж нема вірша.

- Автор кричить, так. Цей, як його, чорта... К'єркегор, о. Згадав-таки, К'єркегор. Так от, і каже, типу: "поет - се людина, яіій боляче. Вона волає, але горлянка в неї так складена від природи, що натомість виходить мелодійний спів." Що це значить, якщо подумати? Це якщо подумати, щось, певно, значить. Але думати не хочеться. Писати вірші хочеться, а думати ні. Якщо думати - в результаті вийде трактат. А якщо писати вірші, то й вийдуть вірші. Єдгар По надумав цікаву космологічну теорію і написав "Евріку", але це не вірші. Єдгар По надумав поетику, але заднім числом, аби втямити, що він таке вже написав, і - головне- як писати далі.

- Автор кричить, ні. Принаймні мені, ні. Коли бридко, то й вийде брид. Коли добре - то нащо писати, коли й так добре. Я не бачив поки опису стану, в якому пишеться добре - але ж такий є? Є стан, коли все щасливо виходить? Оце почуття - воно спільне? Коли словесний окріп кипить, і... важчає, як оливо?.. Критики про це ж не пишуть. Для всіх, чи це моя власна дуристика? Чим накликано цей стан, крім марудних роздумів? І це ж приємно, правда? Інакше навіщо?

- Автор кричить, так. Тоді це не 'літературшчіна'. Але це вже й не література. Це треба, щоб дійсно стало боляче, і бажано фізично. Самому нашукувати на свою голову такого життя нікому не побажаєш. І самовільно неможливо. Ну, звісно, ТГШ. Але ж не для того і не від того, аби написати "У бога за дверима лежала сокира..." Теоретично кажучи, справжні вірші пишуться тільки відчаєм на межі смерті. Все інше - підробка. Але хай їй грець, такій літературі.

- Розуміти, ні. Найбільше: якщо почуття гідне вірша, воно гідне ще одного (такого ж само) вірша. А два вірші - завжди краще, ніж один. Коли так добре пішло, тоді велике почуття ніяк ніколи не може увібгатися в один (два) куці тексти. Велике почуття варте циклу. Бажано, великого циклу, де б воно мерехтіло і мінилося, наче скельця в калейдоскопі. Аж поки візерунки не вичерпаються (якщо це можливо, скажімо, через власну обмеженість автора). А кілька циклів - це вже тема. "Нещасний той поет, хто немає власної теми", Аліксандєр Блокх.

- А тому, "великий скарб", так. Що не вірш - не(до)розгорнена тема, та ба, окрема поетична персона. Проблема навіть не в тому, в яку гру ми граємо, а як утримати стільки партій в одночасному сеансі...

- "Великий скарб", ні. Будь-яке почуття (здається) більше нас. А тому все - скарб. Питання, може бути, які ще почуття є в житті, але відсутні/не(до)виглиблені в (укр) поезії. Річ не в тому, щоб відчути, але щоб відчути інакше.

- "Чи можна буквально розуміти поезію?" Я не хочу її розуміти взагалі! Ніколи! Ніяк! Нізащо! Є тільки 15 форм безумовно правильних силогізмів, можна вважати, що поезія збудована на всіх 256 формах, незалежно від істини. Собаки - звірята, коти - звірята, отже собаки - це коти. І най критика плаче. (:

- Що таке поезія, ні. "Метрика-строфіка" Качуровського допомагає, а "Філософія мистецтва" ніяк, хай би її склали разом Георг Вільгельм Фрідріх і Гегель.

- Заворожуючий, так. Незрозумілий, і тим справжній. Якщо я раптом захочу розуміти, я візьму Фейерабенда. Заморочте мене красивими фразами. Бажано до істерики. Не схиляючи до почуттів, а взявши за горло. Бо коли впаде, знаєте, в казарму поет конати в самоті, вона стає неначе мармур у піднебесній висоті - і твір його бере під ноги і за престол і за хорал, і бачте, дивиться на всі дороги, мов закривавлений Ваал. Не тлумачте мені це.

Йой.
  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.040786027908325 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати