Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Апостольний Анестезіолог :)

(Рецензія на твір: адже - апостол Петро сказав... , автор: Ганна Осадко)

© , 25-06-2009
Потужно! Ніби щойно мене було відправлено у нокаут. Аж перехоплювало подих, коли читав. Особливо ж від кришталево ясного усвідомлення того, що таке не можна вигадати, таке можна тільки пережити самому, радше пережити тільки самій. Авжеж!

А відтак, здається, що я чи не єдиний, паки радше сподіваюся перший, з рецензентів цього твору, хто може застосовувати до себе прикметникові закінчення чоловічого роду... :) Тому, оговтавшись від першого враження – читацького нокауту, в який мене так влучно відправила Авторка – спробую взятися за своє звичне й намагатимуся трохи проаналізувати текст як текст. Адже це насамперед високохудожній літературний текст! Хоча цілком відсторонитися тут емоційно справді надзвичайно складно - виринають власні спогади й переживання (адже принаймні двічі у своєму житті був свідком, лише свідком бодай і емоційно заангажованим, дуже близьких ситуацій до того, що описувалося у цьому творі…)

Отже, спробую підійти до цього якомога професійно й відсторонено. Як отой анестезіолог… :)
По-перше, назва. Скажу відверто - спершу не зачепила. Якось не зовсім ясно, чого варто очікувати. Не зрозумів, чому з маленької літери. Якщо в назві згадується «апостол Петро» - спершу уявляється якась релігійна тематика, або щось заяложене... народно-фолькльорне. Зрештою, далі назва стає зрозумілішою й цілком виправданою, але б я радив повернутися до неї й поміркувати над тим, як її може трохи скоротити, до одного двох-слів, аби загострити виразність. Аби назва стала такою ж високовольтною і потужною вибухівкою, як і решта твору.

Кілька зауважень щодо структури. До певної міри уривчастість, розірваність речень передає внутрішній світ, емоційний стан оповідачки. Але й тут варто попрацювати аби текст лився плинніше. Нехай синтаксичні прийоми не заважатимуть читанню, а навпаки – сприятимуть розгортанню думок і почуттів. Готових рецептів не маю, лишень відчуття, що над трикрапками можна й варто попрацювати.

А тепер декілька просто фактично-сюжетних моментів, які б я волів з’ясувати.
По-перше, трохи спантеличила оця фраза: «Годині о сьомій я з татом пішли в лікарню – «здаватися», як я тоді жартувала попри болісні перейми.»
Невже, коли почалися болісні перейми і відішли води породіль може спокійнесенько «піти в лікарню», а не поїхати – на машині, таксі, чи «швидкій»? Крім того – або «ми з татом пішли», або «я з татом пішла».

По-друге, ось це: «Компанія жіночок, що лежала зі мною зранку, щасливо розродившись, розійшлася по палатах…»

Знаємо також, що «там було четверо». Знаючи тільки те, що я знаю, не можу уявити, що породіллі «розійшлися» відразу після пологів - отак усі четверо встали й пішки попрямували власним ходом до своїх палат?

По-третє, оце: «Бо різної ми крові виявилися – непоєднуваної крові – мій мінус і його плюс билися між собою усі дев’ять місяців – не на життя, а на смерть»

Наскільки я зрозумів, і знову ж таки, знаючи лише те, що я знаю, то мати й дитина мали різні резуси крови – а таке трапляється не дуже часто, але трапляється. Лікарі б мусили це також знати відразу. Щоправда, оскільки згадуваний у творі «батько» більше виглядає батьком породіллі, ніж дитини, то припускаю, що лікарі чи вагітна жіночка могли б і не знати групи крови й резусу батька дитини… Наскільки знаю, якщо у дитини й вагітної жінки виявляють протилежні резуси, то тепер просто роблять щеплення і все. Чи приймають якусь пігулку – і годі.

І по-четверте, невже стан медицини у 2000-му році (десь на Тернопільщині?), навіть і на свято, навіть і в перезмінку о шостій, був таким, що у передпологовому ніхто не моніторив стану породіллі?! Тобто, якщо припиняється серцебиття чи дихання дитини – рахунок іде вже на секунди! Хіба ж тоді можна дочалапати до операційної отакими темпами: «сама – по стінці – притримуючи о живіт». До речі, чи «о» тут бува не зайве?

Насамкінець, кілька блошиць:

кітстколомного - кістколомного

невидючими ямами - невидющими

Весь Всесвіт – Увесь Усесвіт

І наостанок - дякую, шановна Ганно, за такий сильний твір!
Будь ласка, пишіть ще!
Щиро,
Олесь Б :)

Шановна Ганно, дякую за відповідь... і знову відправили мене в нокаут! Ні, в українських пологових будинках я дійсно ніколи не був, хоча бував в инших (радянських і американських). Ваша докладна відповідь "по пунктах" і відповідь пані Оксани мене ледь не звалили з ніг. І відразу мав суто тестостеронову реакцію на це - умить закортіло, за такий ганебний стан справ, ламати комусь кістки і товкти пики, чи радше ось так - чавити їхні дорогі німецькі авта, трощити їхні коштовні швейцарські годинники, шматувати їхнє дизайнерське шмаття, палити їхні багатомільйонні маєтки... Адже усе те, про що ви мені тут розповіли - це насправді страшенна ганьба для українських чоловіків! Якщо дійсно у ХХІ сторіччі українські жінки і надалі народжують українських дітей в таких жахливих умовах - це вже не діагноз для українських чоловіків, а вирок! Щоправда, усвідомлюю, що так само як ніхто з тих, від кого реально залежить радикальне покращення стану цих справ в Україні, не користується не тільки ані українськими автами, костюмами чи годинниками, але так само їхні дружини народжуються їхніх дітей не в українських пологових будинках, а в дорогих німецьких, австрійських, швейцарських...
Оце так. Я ще більше приголомшений від цих пояснень. Як таке взагалі можна терпіти! Ну, мабуть, тому я і не витерпів...
З величезною повагою та найсердечнішими побажаннями творчої наснаги -
Щиро,
ОБ :)

© , 25-06-2009

Доброго дня, шановний Олесю!
Насамперед – щиро вдячна за отаку от об»ємну рецензію – була приємно вражена. І за посутні зауваження щодо назви, стилістики, мовних огріхів.
Лише от з приводу фактажу, милий Олесю… все, що подано в першому епізоді – 2000 р. – щира правда. Так воно було – так я і написала.
Ой, не бували Ви, Олесю, в українських пологових будинках……. То окрема тема, гідна роману – готичного такого роману… Думаєте, чого під час будь-якої забави чоловіки розповідають про армію, а жінки – про пологи? Бо хто був – ніколи не забуде…. Причому, біль забувається швидко – певно, так природою задумано з метою розмноження Хомо сапієнс… але всі інші «чудові» подробиці – брррррр….
Ну а тепер по пунктах:
- про «здаватися» - пологовий від мого тодішнього будинку близенько був, хвилин 7 пішки – то й не було сенсу (як мені тоді, глупій, здавалося) таксі брати))
- а таки розійшлися, пане Олесю…. Отак от ніжками, ага. Полежали-полежали собі, встали, і пішли у палати, візочок з дитинкою поперед себе штовхаючи. А часом вільною рукою і пакет несучи – вони такі, наші жінки…
- про резус крові. Лікарі були певні, що при моєму мінусі у дитини стопудово мінус – ні, жодних аналізів… аргумент убивчий – «інаше би ти не виносила». А я виносила)))) і резус-конфлікт виявився несподіванкою і для мене, і особливо – для лікарів. Цікаво, що та сама історія з резус-конфліктом трапилися і вдруге))) – коли я народжувала доньку. Лікарі в один голос твердили, що випадок з сином був винятком з винятків, і дивом я його виносила, і що з другою дитиною – 200 відсотків, що такого не буде, бо такого не може бути…. Але так було) І ще – ані щеплень, ані пігулок не було…
- зате – «по стінці, притримуючи живіт» – було)) ну, воно звучить дико, зважаючи на 2000 рік, але що ж поробиш….такі у нас чудові пологові будинки, пане Олесю…
За блошиць – окремий доземний уклін!
Неуважна я (((
І – ЩИРО ДЯКУЮ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

© Ганна Осадко, 25-06-2009

Шановний Олесю!
Усі ваші думки і закиди базуються на медицині міській. А ви уявіть село із лікарнею бозна-де... І сільська жінка, і просто - жінка, здатна терпіти нелюдський біль (я не переживала ще болю описаного у творі, але я ходила тиждень із переломом стопи, бо так склалися обставини, і узагалі здатна витерпіти практично будь-який фізичний біль.. Я себе так виховала), тож усі закиди щодо того, як "пішла до лікарні" є безпідставними. У селі можна поїхати фірою, але то буде ще гірше - підкидатиме на фірі на кожному горбику, що додасть болю...

© Оксана Яблонська, sevama, 25-06-2009

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2525129318237 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …