Мені вже соромно за цей вірш.
Колись було смішно, хоча я і зараз сприймаю свою поезію як іронічно. Не хочу рвати на клапті ні сорочку на собі, ні щось усередині - серце, душу чи якись інший лівер.
Техніка, на мою думку, досить висока, а смисл...
Хто його зна'?
Бувають, мабуть, і такі історії. Залицятися, дарувати, цілувати, або, може, ще щось, а потім - зникнути. Не по-чоловічому це якось. Не по-джентльменськи. А про ломбард - вже на мою цю, нинішню, думку, наче стьоб якийсь. Нехай той втікач там подарунки і забирає. Або як хоче.
Дякую Вам за увагу. Наче в мене свято якесь сьогодні.
Ага, згадав - я ж про настрій сьогодні віршував. Почув мене господь, а Вас - направив :)))))))
Щиро Олесь.
© Олесь, 29-07-2008 |
