Іноді люди, в яких береться інтерв'ю, дякують за питання. Бо не будеш сам розповідати про щось, про що бажалось би. То і я не буду, поки ніхто не питається - що воно за історія та до чого. Але коли розпитують, то чому б не розповісти? Але ж не розпитують, бо твір, мабуть, мінусовий якийсь чи нецікавий, чи неактуальний або ще якийсь. Тому трохи поясню.
Зірка Сіріус існує поряд з сузір'ям, що зветься Оріоном. Разом вони запалюються, разом згасають. Взимку - з вечора до ранку, влітку - з глибокої ночі - і також до ранку, бо їх не видно. Натюрліх. І вихдить така собі нестача. Нема красивої зірки, до якою Сонцю як до неба. Маленьке воно, а зірка наддалека. Була б вона ближчою... Ото б зігрівала...
Існують різні легенди про цю пару - Оріона та Сіріуса. Про руно, яке висить у першого на руц і, про дивовижну краси Сіріус (Сотіс)...
Ось я взвявся змалювати трохи інакшу історію. Як вийшло - так вже воно є. Може, колись вивчусь краще висловлювати свої думки. Техніка + смисл = складній справі. Не якійсь там ги-ги-ги (гигачці).
Дякую за увагу, за час, присвячений знайомству.
Ой, здогадуюсь я вже, хто Ви такий. Моя пошта десь там є на особистій сторінці.
Бажаю Вам всього найкращого.
Щиро Олесь.
© Олесь, 29-07-2008 |
