

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	825
Творів:	12434
Рецензій:	19238

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Звіт про пророблену роботу :)

(Рецензія на твір: ПОДЯКА, автор: kokacherkaskij Статус: *Маестро*)

Привіт !
Я отримав два квитки у фан-зону №2 за переклад пісень. Тому сподівався, що у фан-зоні публіка буде аналогічна. Але перше, що мене здивувало - стоїть біля входу у фан-зону прілічний молодий чоловік і продає три квитки у фан-зону №2 за 100 баксів. Нормально ?? Звідки у нього цілих ТРИ зайвих квитки ? Я, наприклад, просив у Фонді зайвий квиток для дочки – то не дали, бо сказали, що дуже обмежена кількість квитків....

Взагалі, що не сподобалося у фан-зоні, то це те, що підступи до сцени були захоплені задовго до початку концерту і пробитися було просто нереально. Кілька фанів навколо мене мабуть задля концерту втекли із психіатричної клініки – дах у них їхав канкретно. Ще троє чи четверо фанів прийшли явно не для того, щоб слухати музику, а щоб поговорити між собою про якісь побутові речі, щось там про пиво в холодильнику і т.п. Було ще двоє дівчат, одна з котрих вмовляла іншу піти додому і додивлятися концерт по телевізору. Хвилин через 10 таки вмовила і вони пішли. І це все діялося десь за 4-5 метрів від сцени (під правим порталом)! Це я все до того, що багато так званих „фанів” потрапили у фан-зону випадково – чи то „по блату”, чи за 100 баксів, чи ще якось. І ім”я Пола Маккартні вони мабуть вперше прочитали з рекламних щитів.

Тепер про хороше. Пів дня я малював плакати на ватманах А0. Ми з дружиною виїхали до Києва з Черкас автомобілем десь о 16-00. У Черкасах і практично всю дорогу до Києва лив страшенний дощ, подекуди із градом, але в Борисполі почалася така злива, що ми заїхали в „НОВУ ЛІНІЮ” перечекати. Заодно підвечеряли і придбали дві парасольки.

Приїхали в Київ і припаркувалися на Лютеранській, неподалік кірхи. Злива була жахлива, і я вже навіть подумав було, що концерт відмінять або перенесуть на інший день. Менше з тим, під парасольками, котрі майже не допомагали ( захищали від дощу лише праву руку), ми почалапали ріками води униз. Під аркою купа молоді очікувала на початок концерту. Було накурено і насмічено пляшками від пива і т.п.

Під ЦУМом ми зустрілися із дочкою, котра слухала якихось хіппі-музикантів. Ті грали „Дом восходящего солнца” гурту „Енімалз”. Пішли Хрещатиком до Індепенденс-Сквеар. Дорогою загубилися. Дощило неймовірно, але всі йшли туди, де мав бути концерт, отже, його не відмінили, - подумав я.

Біля входу до фан-зон зустрів отого хлопця, що пропонував квитки. Думав – безкоштовно, вирішив один попросити для дочки. Виявилося – один квиток вартує 33 бакси. Хотілося плюнути йому в обличчя, але й так падав дощ, усі були мокрі, та й – не долетіло би.

За купою парасольок не було видно, де достеменно той вхід. Виявляється, у фан-зону №2 було 2 різних входи. І я стояв біля одного, а дружина із дочкою – біля іншого. По мобілці було дуже погано чути, і я ніяк не міг второпати, де вони стоять. Бо вони стояли на вході, і я теж, але ми одне одного не бачили. Нарешті я розсердився, плюнув і пішов усередину зони, де ми і зустрілися. Їх якось пропустили без квитків, бо квитки були у мене ! Уявляю, що вони там наговорили ! Але це зайвий раз свідчить, що пройти без квитків, в принципі, було можливо.

Потім настали важкі і трепетні хвилини очікування. У порталах показували репортажі із відомими і невідомими бітломанами, а також уривки із кінофільмів періоду натуральної бітломанії – 60х років. Показали і уривки з фільму „Фабрика манекенів”, і я згадав цей фільм !! Коли його показували, мені було зовсім мало років, щось два чи три, але я його тоді запам”ятав, як улюблений, і хотів побачити ще раз, і ось... майже через 40 років дізнався правду. Бо тоді в дитинстві я кидався на всі фільми, в назві котрих було слово „манекен”, котре я запам”ятав у назві того антибітловського фільму. Наприклад, фільм „Люди і манекени” з Аркадієм Райкіним, і т.п. Взагалі,цікаво, що навіть все антибітловське в СССР все одно сприймалося як джерело інформації про улюблених бітлів 

Нарешті на табло засвітилися цифри зворотнього відліку часу – до початку виступу залишилося 11 хвилин 48 секунд. Напруга зростала, а дощ потихеньку припинявся.

І от нарешті на сцені з”являється сам Пол Маккартні. Жива Легенда сучасності. Один із людей, популярніших за самого Ісуса Христа.

Але я стояв на самому краю фан-зони, біля металевих турнікетів. Дочка на той момент уже перелізла через огорожу і побігла кудись у темряву Хрещатика до своїх знайомих.

Ми з дружиною вирішили підібратися поближче. Чесно кажучи, мені було трохи образливо, що учасникам і переможцям конкурсу перекладів пісень „Бітлз” кинули, як собаці кістку, по два квитки – і все, далі робіть, що хочете... Сьогодні зайшов на сайт ТБ „Нового каналу” – там досі висить запрошення „Беріть участь”, але наші відеокліпи вже кудись зникли.

Почав сер Пол концерт із пісні „Драйв Май Кар”. В радянські часи цю пісню переспівали ВІА „Вєсьолиє рєбята”, у мене була їхня платівочка. А коли пішла пісня „Вінгз” „Лет Мі Ролл Іт” – ми вже були під сценою, за кілька метрів, але знизу сцени не було видно, перед нами стояло ще п”ять чи шість рядів фанів.

До речі, може це телефон того хлопця, що продавав квитки : ”продам билеты в фан-зону №2 звоните 80633887200”
А далі був Концерт . Описувати якби немає сенсу – неможливо розповісти, як пахне троянда по телефону. Кілька разів мене пробило на сльози – і на „лет мі ролліт”, на „лет бек”, і на пісні „для Джона”.... Тепер, коли я слухатиму запис цього концерту. Я пишатимусь, що у загальному хорі „Хей, джуд” є і мій голос, і мій чоловічий голос. І у скандуванн-вимозіі „єстердей” , коли Пол з командою уперше покинули сцену, а потім Пол вибіг із велетенським прапором України, у тому скандуванні є і мій вклад.
В одну мить, коли на сцені запалав велетенський фейєрверк і в обличчя вдарило жаром, я вже було подумав, що то якийсь теракт :) Слава Богу, обійшлося.

---------------------

Перед Тим дзвоню до вуйка в Борислав : «Вуйку, я виграв у конкурсі перекладів пісень Бітлз два квитки і буду там в Києві на концерті. Дивіться по телевізору, може, мене побачите”.
- Добре,- каже вуйко, - молодець. А ти там тоже будеш виступати ?
- Нє, - відповідаю, - не буду. Ви що ?
- Та чого, - каже вуйко,- міг би з виступити. Якби з виступав, то я би точно дивився.
- Нє,- відповідаю, - не буду. Ви що ?
- То добре, - погоджується вуйко, - але міг би з виступити. Йому було би приємно, же ти його пісні співаш.

-------------------------

Ну добре !
“See next time!”

Прекрасна розповідь!
А я прилипла до телевізора і щоразу татові казала "А там є наш Кока!". І, знаєте. у один момент я Коку побачила! Камера їхала і показувала присутніх у фан-зоні :)
Те, що відео із сайту зникло, дуже прикро... Але завдяки старанням Коки я виставила відео, яке він прислав, на Ютуб та севаму http://sevama.uaforums.net/post33558.html#33558
Усі бажаючі можуть насолодитися і закопіювати )) А, натиснувши на слово Link під самим відео, потрапити на Ютуб і закопіювати звідтіля )))

Оксанка Яблонська, sevama

Усім дякую !
Хочу ще додати маленьку деталь ( буду додавати по мірі пригадування).

Ілюстрація, якої сили був дощ.
Я мав на собі такий невеличкий наплічник. Поскладав туди усілякі необхідні речі на всі випадки життя. Кинув і цукерки "Корівка" - ну такі, із молока, знаєте ? Цукерки були загорнуті у целофанову упаковку, Упаковка лежала десь посередині наплічника, між іншими речами.

На концерті було якось не до цукерок. А коли приїхав додому, почав розбирати речі - знайшов целофанове опакування з порожніми паперовими фантиками. Всередині кожного згорнутого фантика не було нічого, крім повітря звісно. Дощ був такий сильний, що просто розчинив цукерки і вони витекли.

Отакоє от.

Калюжі спочатку намагався обходити. Але якось вступив у потік дощовиці , що стікала попід тротуаром у каналізацію - глибина була сантиметрів 10-15, так що набрав повні мешти води, і після чого вже перестав обходити дрібні калюжки. Добре, що то літо було, а якби зима ?

К.Ч.

кольоритно наваяно :) дякуєсьмо!!
Т.Л.

А в Харкові теж була страшенна злива... Але ми з чоловіком не пішли на наш Майдан, де було встановлено телеекран, не тому, що дощ, а щоб сина дуже завидки не брали. Він бо - молодий батько двох 5-місячних козаків, тож мав змогу дивитися тільки по ТВ. То й ми залишилися вдома. Я співала дуже голосно, хоч, мабуть, як завжди фальшиво. Син каже, що його малі теж не спали, слухали до кінця, і дуже добре підтягували...
Значить, бітломанському роду нема переводу... От і добре. А Вам, Коко, величезна дяка - чудово написали, так що Ваші враження зробилися й нашими.
Щиро, Галина М.

так, фільм про звичайного "пострадянського" бітломана :)
мо, бітломанІВ ?
хто ще ?

мучо і мучо заздрю... ех... (: так навіть не біло, і не чорно, а і так і сяк - чорно-біло. еххх... а я сидів і втикав ТВ. нє, за бажання воші і за віру вашу, як сказано, воздасться. і воздалося
а "звіт", насправді, дуже кінематоґрафічний. мо, колись за ним зняти кіно? це буде дійсно цікаво, тільки почати слід буде з дитинства Коки, приплести сюди побут бітлів, потім - у наші часи, кілька нейтральних мазків із життя Пола і КЧ - кожного окремо(і пацана, шо втирав квитки у фанзону, а ше дівчат, що йдуть додому, ну і мене в епізоді - за ідею класну(; ) і перейти в море концерту...

та що там.. Пол!! ти чув мій спів з того боку телевізора???

andriy д.м.
п.с. ех..

Хтось казав - справжнє щастя має пройти випробування.
Дощ - це найменше випробування, яке могло би бути. А як раптом торнадо якесь сталося б, чи самум ??

Мене давила велика жаба. Єдине, що мене виправдовує - вона була біла і пухнаста. І з бантиком. ;)
А якщо серйозно - щиро шкода, що дощ так невчасно... Підпсував враження.
ISV

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0100741386414 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design