

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	826
Творів:	12457
Рецензій:	19261

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: «ЗАЛОЖНИКИ» НЕЗДОРОВОЇ УЯВИ, АБО ДОН ПЕДРО ЗНАЙОМИТЬСЯ З ТВОРЧІСТЮ Noelle Daath, автор: Педро)

Дон Педро якось і не второпав, що в нього МАЮТЬ ВИНИКАТИ подібні відчуття, коли він читає оповідання про 1998 рік, один з найсіріших та найстрашніших років, як в Україні, так і в моєму містечку.

Оповідання, до речі, по реальних подіях. Хіба що божевільна жінка трошки старша і білява. Едя та Матрос - справжні. І дійсно живуть прототипи Валюні та Еді - він на другому, вона на п’ятому поверсі. І розмовляють, як не дивно, суржиком.
І оповідач, такий собі дід Панас, теж, як не дивно, суржикомовний.

Ота, за виразом дона Педро "дріб’язкова драма" - лише можливість описати ситуацію тих часів. Щоб такого більше не було в Україні. Щоб випадково не забулися, на фоні загального позитиву та радості життя (тобто на фоні життя сучасних українців, яким його сприймає дон Педро, ніякого тобі трешу та ацтою).

Жорстока пані Ноель не додала деяких подробиць, які, звичайно ж, сподобалися б читачу.
Наприклад, про те, що протягом зими 1997-1998 року та подальших, аж здається, до 2001-го, в містечку та навколишніх селах по 12 годин на добу вимикали електрику. Містечко коротало вечори у голоді, холоді та темряві. Сільські хати топили грубку, а ось такі пенсіонери, як Валюня та Едя місяцями мерзли в холодних квартирах (+8-12 градусів). Темні вулиці, подовжені на місяць шкільні канікули, бо середня температура в класах була +4 градуси. Голодні вчителі, що мусили постити, а то й пити водичку по кілька днів. І лише 2 автобуси на все містечко, бо бензин дорогий.

Але, звичйано ж, читач завжди правий... якщо вже дон Педро шукає лише розваги та позитиву, можу порекомендувати кілька гарних порносайтів.

Очевидно кому? автору? Ну то вибачте, у кожного свої мухи в голові.

ND

Пряме:))))) Це ж очевидно...

Яке я маю відношення до ліричної героїні дона Педро? :)

Крім того, я в першу чергу ND, а не НД :)

По моєму він вас ще пропіарив. У казці. Чим це ви йому так сподобались? Дон Педро, Зверніть увагу на мене!!!!!!!
Л. М.

Я ж кажу, дон Педро, мабуть, відчуває себе боржником переді мною. За свій піар.

Бач, яка гарна людина, швидко борги віддає.

ND

А мені дон Педро сподобався... Прикольний. Та й ця Ноель хай подякує, я її твір прочитав виключно через статтю.дона. Ги-ги

Гииии :)))
Опустили Педрика по повній :)))

Я, як людина ввічлива, чекала, може хтось іще шось напише. Але панове ГАКівці, як люди ввічливі, мабуть, чекали, чи я напишу шось іще… ;) Гаразд, я продовжую…

Я вже й налякалася, що справді десь там спорола дуроту, але, вибачте, дуроту поре дон Педру. Ну, наприклад:

«Радіо сказало, що вже п’ята година.» − велося у ньому і дон Педру примхливо запхекав. Йому, бачте, захотілось уточнення, п'ята ранку, чи вечора?»

Бідний дон Педру звичайно ж, не міг знати, що:

Пенсіонерка Валюня «радівом» називає так звану «радіоточку», 1-й канал Українського радіо… :) Вибачаюсь, коли при Совітах та років 10 тому починало працювати державне радіо (за сьогоднійшній час не скажу, бо не слухаю ці канали)…згадали, нє?

«…Піп! Піп! Піп!Піп! Піп! Піп!... Говорить Київ… ШОСТА година (і на форте: «Саюз Нерушимий», а у 1990-х «Ще не вмерла Україна») :)

Чому саме «п’ята година», а не сімнадцята? Знаєте, скільки прожила на світі, щось не дуже пам’ятаю бабусь, навіть вчительок, які кажуть «сімнадцята»…

Дон Педру писав:

«Виявилось, що героїня, яка здалась на початку простою жінкою, що не бачить нічого неприродного у тому, щоб налити, чи то пак насипати борщу у банку, не така вже і проста. Бо мешкала зі своїм Едиком удвох в будинку з п'яти поверхів. Причому сама займала верхні поверхи, а чоловіка оселила трохи нижче. Мабуть, на той випадок, щоб він вертаючись з рибалки не тривожив її сну. Але це завдавало їй інші незручності. Бо щоб побачити чоловіка вона «Спустилася з п’ятого поверху на третій»

Дон Педру неуважно читав початок оповідання, а саме:

«Валюня вимкнула телевізор, пішла на кухню, насипала банку теплого борщу та прямо в халаті понесла Еді обідать.»

Зверніть увагу, Валюня не перевдяглася, не наділа калоші, чи шубу, не відкрила двері веранди, не вийшла на спекотне чи морозне подвір’я…ніде не сказано, що каструля з борщем стоїть у пічній «духовці»… тобто, це не так звана «літня кухня» або груба у сільській хаті, це КУХНЯ звичайної квартири. А звичайні сільські квартирні будинки за СРСР були або 2, або 5-поверхові.

Дон Педру, мабуть, ніколи не їздив «на рибу»:
«Чого б риба мала скапувати кров'ю? … у калідорі стояли лише рибальські чоботи, та мокра сітка. Ні гарпуна, ні підводної рушниці… то звідки кров, питається? Яка аж скапує к невідомо котру годину. Бо, якщо чоловік прийшов зранку з рибалки, а радіо на початку оповідання вело мову за п'яту вечора… ану, хто вміє рахувати, полічить швиденько! Та у риби і крові стільки не буде, а вона все нею стікає…»

По-перше, в тексті «скапує кров’ю», а не стікає.
По-друге: якщо рибу, а тим більше малі карасики тримати не у відрі, або не в пласкій сумці (є такі картаті полиетиленові сумки, хіба не бачили?), то карасики починають борсатися та проколюють один одному плавниками животики, очі… пардон за натуралізм… одним словом, не можна так перевозити рибу. Але Едя був настільки п’яний, що знехтував цим. Та ще й повісив авоську десь вище, аби Матрос не дістав, замість того, щоби покласти рибу до холодильника (це вже не менше як літра на ніс, разом із кумом). Авоська повисіла півгодини, а потім із неї тільки повільно кап-кап! на підлогу. Хіба не бачили такого?

Дон Педру писав:
«Правда на реченні « І тільки морг! до неї, старий чорт! Валюня аж повеселішала» запнувся, перечитуючи раз по раз: « До чого тут морг, − розводив руками, − кого у морг? Що за загадки сфінкса?»
Аж потім докумекав. То Сидорович залицявся та підморгував до героїні… А він вже казна що собі надумав…»

Якби то Сидорович залицявся до Валюні, то Едя йому вже точно кой-шо одкрутив би :) … то такий натяк, мовляв, «ти ба, як переживає за жінку!». Того ж Валюня і зітхнула з полегшенням, що Едя не яка-небудь скатіна, що гонить жінку діжурити, що мабуть на те є серйозна причина. Яка?

«Жінка підмінила чоловіка на роботі…потім заробила гроші за якісь маніпуляції, та й прийшла додому накупивши харчів, не забуваючи про самогон.»

О, sancta simplicitas! Не за маніпуляції, а за метал. Таким чином тоді начальники організацій, де місяцями не давали грошей, платили людям зарплатню! Сьогодні, наприклад, продали одну стару машину – заплатили гроші бухгалтерам. А того вечора, мабуть, була черга Еді, бо якщо його підмінив хтось інший, то і гроші дали б… ну скажімо отому «Льоні, що в селі, Петі, що з ними був». Того ж і згодився начальник на те, щоб Валюня подіжурила (в нього таких Валюнь могло бути з десяток, повторюю, оповідання по реальних подіях). Нашо берегти майно, яке вже скоро перейде в чужі руки?… як там у тексті:

«Казали, що купив ПМК якийсь діловарь, тепер і робота піде, і зарплатню даватимуть…»

Зазвичай, коли такі діловарі вже приїздили приймати організацію по акту передачі, nj заставали на місці замість майна белебень, чи то голе поле… і ручки на дверях познімають, і ворота вкрадуть, та що там казать…

Дон Педру писав:
«За годину пішли обходити освітлений ліхтарями плац, з машинами у два ряди. Холодний вітерець за шию, сухе листя шерехтить під ногами, пара з рота, і пальці закоцюбли без рукавичок, бо забулася взять, і трошки нудить од неспокійного світла ліхтаря» − все не влаштовує авторку, навіть від ліхтаря і від того нудить, бо бачте світло в нього неспокійне!»

Ви колись поцікавтеся, як почувається літня людина під час стресу. Нудота од світла ліхтаря – ознака підвищення тиску, що дуже характерне.

Однак, бідні наші бразильські українці, одірвані од циці… пардон, од рідної землі… ай-яй-яй-яй-яй-й-й!… такі звичайні речі мушу пояснювать… ;(

ND

О, пане Миколо, цілком з Вами погоджуюсь, я теж хотіла про це сказати - борщ саме насипають. Навіть в моєму російськомовному дитинстві у себе вдома, і у сусідів (це в Харкові), чула - насипте борщу!
А мій батько бурчав на маму, що варить борщ не так; мовляв, ложка має стояти. Ось, прочитала у Вас і згадала - немов вчора було...
З повагою, Г.М.

Дон Педру (так правильно в Бразилії), мабуть, ніколи не виїздив за межі Києва... пардон, Ріу-джі-Жанейру... :)

Супермаркети!... в селі!... 1996 року!.. ги! :)))

Трохи дивна наявність на компі дона Педру російської Вінди (оте "сохранить" замість людського "save")... Може вже пора змінити? Хоч би й на Лінукс з українською льокалізацією.

І оті дурацькі пристібони - А МЕНІ НЕЦІКА-А-АВО! Ну то купіть собі цуцика, їй-бо...

А щодо "купи гною, в якому порпається автор" - ой, це для мене прям музика... те саме свого часу казали Зощенко. :)

Згадався чеський анекдот, щоправда, не зовсім в тему:

"Прийшла душа на небо. Сіла на хмарку, дивиться вниз і сміється-сміється... Апостол Педру... тю, Петро питає: "Чо’ ти смієшся?" А душа відповідає:

"Я вже давно тут, а вони мене там ще реанімують!" :)))

ND

Поміркував - чому ж так говорять? Моя версія: тому, що борщ варили густим і його доводилося швидше "насипати", а не наливати. Недарма побутує жарт, що "борщ такий густий, що в ньому ложка стоїть".
Шануймося! М.Ц.

Даремно, Д.Педро, Ви кепкуєте із вживання автором вислову "насипати борщу", бо в Україні так і говорять( у всякому разі, в селі, в якому я народився - на Черкащині). У Великому словнику... це слово "насипати" для страви подано як розмовне.
Будьмо справедливими і, бажано, ерудованими! М.Ц.

Дякую за підтримку, шановна пані Галино!

(Доне Педро, у Вас вус відклеївся...)

Бачте, пані Галино, дон Педро, мабуть хоче надолужити те, що він мен "должний" за свій піар.

ND

Вибачайте, доне Педро, не хотілося писати рецензію і підіймати рейтінг цього Вашого твору. Я думаю, що його написано Вами по гарячих слідах якоїсь Вашої суперечки з шановною пані ND, і завтра Ви вже самі будете бажати, аби цей твір швидше пішов в небуття.
В самому факті суперечки, написанні пародій, критичних рецензій тощо, немає, звісно, нічого поганого - навіть навпаки. Але , по-перше, Ви, незнайомий мені доне Педро, без сумніву людина з великими літературними здібностями, і могли б знайти їм краще застосування, а, по-друге, критика оповідання "Заложники" є геть несправедливою. Я подивилася зараз це оповідання. Як і під час першого читання, воно вразило мене своєю правдивістю, тим, що авторка утрималась від будь-яких бутафорських красот.
Може, Ви не спостерігали за життям тих, хто сторожує, аби на пенсії підробити собі на хліб. Я трошки бачила таких людей - і вони самі, і обставини їхнього життя-буття зображені дуже правдиво.
Я теж не люблю чорнухи, тут я з Вами погоджуюсь. Але ж тут її і нема. Є життя, яке не схоже на казочку, як би нам цього не хотілося.
Ви, доне Педро, мабуть ще молода людина, і Вам не доводилося, наприклад, читати, чи ще гірше, вивчати в школі, як змальовували, наприклад, радянські письменники події другої світової - Ви б там не побачили справжньої крові, бруду, виснажливої праці, зрадництва, боягузства - а і це ж було насправді. Створювали тільки лаковану картинку, з переможними салютами.
Добре, що це минулося.
Зараз маємо змогу казати правду, як хто її бачить. А низьких тем не буває. Якщо є співчуття - будь-яка тема буде високою.
З повагою, Галина М.

До речі, жінки, що зазвичай живуть з алкоголиками, призвичаюються до такого "фону". Треба дуже великої концентрації різних "ароматів" у повітрі, щоб така Валюня відкрила кватирку.
Пенсіонери зазвичай тримають вікна зачиненими, навіть влітку, бояться протягу. Бува, як зайдеш до такої хати, - сморід, аж голова паморочиться, а бабуні нічого, вона вже принюхалася.

Пишіть іще, шановний! :)

ND

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0102510452271 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design