

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	756
Творів:	11494
Рецензій:	17446

Наша кнопка

Код:

Рецензії

ГОРЕ ВІД РОЗУМУ-3

(Рецензія на твір: ..., автор: Noelle Daath)

Оповідання мені сподобалося. Не погоджуюся з попереднім рецензентом, що в творі немає внутрішнього конфлікту. Він є! І не один. Твір, взагалі, глибокий — з декількома рівнями сприйняття. На перший погляд, так, — це ламка людини розумової праці в часи перебудови. Коли летить шкереберть затишний світ і треба пристосовуватися жити по іншому. Та й тут не все так просто. Гіркотою віє з опису життя Валерія Дмитровича, чоловіка головної героїні : « Так солідно звучить: «менеджер з продажу», а виявилося, – один із трьох кладовщиків, навіть не завскладом. (!) Йому видали фірмові комбінезон та кепі, а через тиждень, замазавши одна за одною дві гарні сорочки, мусив іти на секонд-хенд (!) купувати сорочку та светра. Перевдягався на роботі, сам прав, сам сушив, щоб жінка не знала, повертався додому в костюмі». Герой не може змиритися з тим, що він один із «простих людей», на яких він, мабуть, дивився трохи зверхньо. І тут він відчув таке ж презирство до себе, причому від СЕБЕ ж! І цей пекучий біль не від бідності… Ні, його біль від ураженої гордині і на цьому внутрішньому багатті він стиснувши зуби мужньо згорає. Тому і боїться зізнатися жінці, що він, ВІН! Працює… якимось «кладовщиком».
Героїня виглядає в цій ситуації трохи краще. В неї немає такої болі від зміни статусу, вона ж жінка, вона звикла прибирати за чоловіками, та ще й після роботи готувати вдома «вегетаріанські» витребеньки чоловікові (закладаючи свою каблучку в ломбард). Але, в неї інша біда — вона втекла від реальності в свою «Агні-йогу». З повторюванням до отупіння мантр, з надією на міфічного «вчителя» чи «гуру». Бо дуже, дуже страшно — думати про себе самій. Самій приймати рішення і нести за них відповідальність.
Зустрічається в оповіданні і типова для людей розумової праці аскеза: вегетаріанство та відмова від статевого життя. Катуючи себе неприродними обмеженнями, які йдуть від розуму, а не від серця, героїня відчуває себе дуже нещасною. Хоча «розум» їй каже, що вона повинна бути щасливою. Але ж ні — відчувають серцем, а не розумом.
Сон описано просто чудово! Підсвідомість про все розказує героїні — птахи в жахаючий кількості — то думки, від яких і з глузду з’їхати можна («як їх тільки гілки витримують?» – думає героїня). В оці однієї з папужок — вона бачить холодне провалля космосу, в якому немає життя. Якщо по-папужому повторювати «Ом шанті» — то можна загинути, — волає підсвідомість. Постать «вчителя» без ніг та рук — теж каже про перекіс в ментальне сприйняття світу. «Відрив» від світу реального.

Звичайно, герої таки «зриваються з катушок» і це нормально… Спрацьовує захисний клапан здорової психіки — маятник хитається в іншу сторону.

Вражає інфантильність героїв оповідання, дорослих людей, які не звикли боротися за життя, не звикли до самого життя і ховаються за спинами сект тоталітарного штибу. Навіщо вони це роблять? Щоб сказати собі: Ні — то не ми винуваті! То все — вони! Секти, держава чи ще хтось… Але ж справа в тому, що виростати і робитися зрілими необхідно, життя все одно примусить.

Дивно, але чомусь в оповіданні немає дітей, може, тому, що люди які повинні нести відповідальність за когось малого та беззахисного скоріше дорослішають?

Героїня відчуває необхідність змін. Перший її протест, був на початку оповідання. Ще підсвідомий протест проти дурних правил щодо «святості» переростає у роман з роботодавцем та кризу, яка сталася після цього. Це правильна криза. Необхідна. Без якої немає народження.
Зі страхів героїні за уявного чоловіка-пияка (який, до речі в цей же час теж «перестроївся» — влився в коллектив), за уявні ЛТП, видно, що це не остання криза в її житті. Але тепер у неї є універсальні ліки, замість «Ом шанті» — її власна творчість. Її вірші.
Людина, яка написала таке глибоке оповідання про метаморфозу душі, безперечно дуже талановита.

Дон прочитав і зрозумів, що недарма героїня читала мантри. Воно ж їй таки допомогло.

Шановна ND!
Спочатку було так: Я накатала вам гнівного листа. Потім замінила в ньому слово "Ви" на "Я". Трохи подумала... і заходилася читати ваші твори. І не пожалкувала.

Мені приємно, що я майже все вгадала.
> Агні-йога була свого роду альтернативою компартії, її недарма називали «релігією для молодших наукових співробітників».
Так, саме це я обізвала втечею від реальності (може не дуже вдало);
> в очах у папуги Альбіна бачить себе.
Так, згодна. Вірніше свою підсвідомість, чи Тінь, яка її жахає.
Але ж добре, що можна трактувати і так, як я побачила.
За назву не ображайтеся: то я так, скаламбурила:)))
І, взагалі, я теж — така зараза.
Ще й триклята індивідуалістка (тому, трохи показилася з приводу «сект», «неофітів» і др.)
Приємно було порозумітися.
Тепер я уважно вас читатиму :)))
М.М.

Так. :) Шановне панство!

Що Вам зробив Грібоєдов (нехай царствує)? Шо це за сівкел, Господи прости, «Горе з розуму»?

Пані Маліна! Вже й пересердилися?
«Людина, яка написала таке глибоке оповідання про метаморфозу душі, безперечно дуже талановита.»

Воно, канєшно, мерсі за компліман, але так і спада на думку:
«— Ты добрый человек, верно, известен святою жизнию своею и богоугодными делами. [...]
— Я?! святой жизни? Бог с вами, пан! Что вы это говорите! да я, хоть оно непристойно сказать, ходил к булочнице против самого страстного четверга.» :)

Пані Маліна! Як ото у Куштуріце? «Это может быть началом большой дружбы!»… Але ж Ви мене знаєте, я така зараза, що не подивлюся ні на що (чого і од Вас прошу)… :) Ну та нехай.

Щодо оповідання. Сюжет не автобіографічний, здається вузьконаправленим, але підійде для будь-якої тоталітарної секти або новітньої церкви. Звичайно ж, якщо я вивішу це оповідання на будь-якому з реріхівських форумів, його приберуть за 5 хвилин, а мене забанять до Другого пришестя.
Ви, пані Маліна, я бачу, обдумали текст. Осьде трошки помилилися, або не помітили:
Подружжя обоє рябоє, що він, що вона. В їхніх душах іде схожий процес, у різних умовах. Жінка тільки на перший погляд виглядає кращою. В моєму оповіданні нема поганих героїв, а щодо подружжя – гріх засуджувати жертв.
Втеча від реальності – навряд чи. Тут вже треба казати про ментальну заразу. Агні-йога була свого роду альтернативою компартії, її недарма називали «релігією для молодших наукових співробітників». Це була можливість для «інститутського планктону» відчути себе духовною елітою.
Герої нездатні нести відповідальність ні за що, в тому числі за себе: радянські люди, що ж поробиш. Точніше «государевы люди».
Дуже легкою може здатися підміна живої творчості читанням «духовних книг» та мантр. Щодня, вранці та ввечері – купа молитов, і т. ін. Хіба ж не виросте в душі завдяки цій сублімації той монстр, хіба ж він не потребуватиме від людини-вірусоносія все нових і нових жертв, бо йому ж треба їсти? От Вам і вегетаріантво, і поступова відмова від сексу… в усякому разі, духовністю тут і не пахне, це навіть не розумова робота, а імітація духовного життя. Бо справжнє життя сповнене емоцій та дискомфорту. Втім, це довга розмова

Чому подружжя бездітне? питаєте Ви. Зверніть увагу на це:

«Півроку тому вона вирішила більше не писати про низькі емоції, а виключно про Аґні-йоґу та Вчителів людства. А до того вірші в неї виходили про щастя, про любов, про природу, ними вже були списано три зошити, оті, що у книжковій шафі, разом із тезисами до чоловікової кандидатської. Треба спалити, та руки не доходять.»

Хіба не знайома ситуація: спершу захистити дисертацію, а потім вже народити дітей?

Іще одне: в очах у папуги Альбіна бачить себе.

Дякую на доброму слові.

Noelle Daath

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0100038051605 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design