

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12166
Рецензій:	18712

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Чугайстрового війська побільшало (Культурний герой), автор: Галина Михайловська)

Поздоровляю пані Галину з творчим доробком!

Ваші твори нагадують мені твори Альберта Ліханова, яким я свого часу зачитувалася. Я вже по дефолту копіюю Ваші оповідання собі в документи.
Але цього разу в мене виникли деякі питання та роздуми з приводу рецензій. Боже збав, щоб я була в чомусь проти форми оповідання, але дещо мені здалося невідповідним.

«- Ну, і кого ж ти ростиш із моєї дитини? Покруча? Манкурта? Яничара? – Це тато.
- А ти яке майбутнє їй готуєш? У таборі на нарах? Там, де твій дядечко місце звільнив нещодавно? – А це мама.
- Хто б казав! А хіба твій батько не побував за ґратами?!
- Це була помилка!
- Уся ваша комунія – суцільна помилка! За це мій дядько й поплатився!...»

Який це рік? Приблизно 1962-й?

«Тому й зараз сидить собі тихенько за столом і розмальовує малюнки в книжці, що зветься досить дивно, ніби: «Устав строєвой служби»… Чомусь мама викладачем в університеті працює, а батько не працює, а служить… Хоча татко й казав, що він не лікар, а фармацевт – однаково не сподобалося...»

Якщо це 1962 рік – як міг батько, людина з проукраїнськими переконаннями служити в Радянській армії, навіть вольнонайманим? Та ще й вільно балакати про звірства совітів з колишньою жінкою?
Наскільки я зрозуміла, мати є викладачем Кубанського державного університету, в усякому разі він найближчий до Холодногорська.
Якщо це 1962 рік, то враховуючи вимоги до радянського університету, можна стверджувати, що мати Малої є членом КПРС, незважаючи на те, що її батько відсидів, і то була «помилка»… Тобто відсидів за політику, бо за статтю 58-10 не сказали б «помилка», сказали б «за колоски», «за анекдот» і т. ін. Цікаво, в якому році вже почали приймати до університету дітей ворогів народу?
А якщо оповідання все-таки про 1992 рік, то як тоді розуміти фразу: «адже до часів, коли можна буде писати, говорити, співати правду, ще як до неба» ?

«…Здебільшого це казки. У жодного із сусідських дітей немає таких книжок. Вони навіть не розуміють, коли Мала розповідає їм про Попелюшку, чи Цибулино, а кажуть, що тих звати Золушка та Чипполіно...»

Де можна було за совітів купляти стільки дитячих книжок українською? Я ще пам’ятаю, як я підлітком їздила через весь Київ у «Дружбу народів» на Хрещатику, у «Сяйво» та у «Наукову думку». Втім, у оповіданні не Київ, а Івано-Франківська область…та все одно: отак поїхати на базар та купити?
Що конкретно читає Мала? Уривок з «Тіней забутих предків» (була така книжечка, з главою про Чугастра, але наприкінці 1980-х)? Але чому ж тоді батько каже: «Кинь оту книжку»? Чи то збірка віршів Воронька? Та хіба ж Воронько тільки про радянщину писав? Опишіть цю книжечку, будь ласка, так, щоб можна було упізнати. Назву вкажіть, чи що…

«За сніданком Мала якась дивна. Мовчазна. Їсть гречану кашу…»

Як це?! Мовчки? Їсть гречану кашу, не смакуючи, наче так і треба? То все ж таки: який це рік? За Хрущова та Брежнєва гречку (точніше, гречану січку) видавали хіба що діабетикам, по талонах, здається, 4 кіло на місяць, в магазинах гречки не було. Звичайно ж, батько міг отримувати воєнний пайок, але для Малої все одно має бути щось незвичайне – їсти гречку.

«- ...Я люблю твої озера, і гори, і ріки –
Розцвітай та слався, Україно, навіки!»

Дитина. Чотири рочки… (Бідний Платон Воронько!) Чим хоч писала – чорнильним олівцем? А руці чисті? Те, що сяк-так прочитала книжку, я ще повірю, бо сама читаю приблизно з цього віку. І скласти віршика у 4 рочки – ну, все бува на світі, а от «в дусі соцреалізму», та ще й записати без помилок, у 2 рядочки?
До речі, звідки йому взятися, тому соцреалізму, дитинка ж не ходить до дитсадка? а бабуня навряд чи читатиме їй Маяковського замість «Курочки Ряби», а мати – на роботі…

Ніка Турбіна, до речі, диктувала свої вірші мамі.

Тож проясніть, будь ласка, пані Галино, рік оповідання та деякі деталі.

===================

Щодо радості рецензентів.

Особисто я не дуже-то радію, коли читаю оповідання про батьків-егоїстів. Так-так, саме про егоїстів, шановне панство. Бо мало того, що воюють за дитину, як усі розведені батьки, та ще й намагаються прищеплювати свої переконання, не питаючись. Тобто, ведуть себе не як батьки, а як «громадяни». Нагадаю: оті, хто відрікався від своїх батьків – ворогів народу, теж вели себе, як громадяни…

Для батьків Малої політичні теми – лише можливість замовчувати правду.
Бо замість того, щоб сказати матері: «Мене бісить, що ти викладач універу, а я звичайний лікар!», батько каже дитині: «Шокало холодногорське!»
А замість того, щоб сказати у вічі: «Я вже тебе не люблю!», мати веде з батьком політичні баталії. Тобто, мати не сприймає батька навіть, як колишнього коханця, «то була помилка». Це дуже істотна деталь – зазвичай жінка, якщо любить, приймає переконання чоловіка.

Але чому це Мала має розуміти, що то була «помилка»? І чому Мала має розуміти, що мати мусила вибирати – або кар’єра, або шлюб із батьком? Для Малої батько завжди буде найкращий в світі. І найкращим буде також усе, що пов’язане з батьком, чи то Україна, чи то Німеччина, чи Ізраїль… бо оцей її віршик про Україну та оце:

«То не Платон Воронько склав того віршика!... А цього віршика – я... Сьогодні вранці, сама, для тебе!... Тобі сподобалось?...»

насправді означає:

«Тату! Ти найкращий в світі, і тому я тобі складатиму вірші про що хочеш!… тільки лишайся з нами…»

А оте: «А можна мені взяти оту пляшечку... жовтеньку... і оту, червону... і ще оцю, фіалкову?»

насправді означає:

«Можна мені частіше тебе бачити, а ще краще – жити разом і з тобою, і з мамою?»

Чому я так впевнена? Бо знаю :( …

Ну, припустимо, читати українською – то гарна справа. Але те, що, здається, на цей раз «Чугастрового війська побільшало», ще нічого не означає. Бо через пару років буде школа. Радянська школа. І мати може вдруге вийти заміж. І настане незалежність України, а разом із тим Мала відчує на собі весь тягар антиукраїнської пропаганди, на додачу до неврозу від розлучення батьків. І тільки щось заїкнеться про Україну, матиме до 10 класу прізвисько «Хохлушка». І навіявши собі солодкий образ України та батька, вийде заміж за будь-яке ходяче нещастя, аби тільки в вишиванці, ще й, можливо поїде з ним в Україну 1990-х, на інфляцію та безробіття. (Звичайно ж, батько не може собі уявити чогось подібного, він-бо хоче, як краще… але ж і мати також…тільки в дитини забулися спитати).
Втім, нехай нічого цього не станеться, бо інакше виросте з Малої ота Дашенька з оповідання Маріанни Маліної. Неодмінно виросте, аякже, бо якщо вже хтось підсів на ностальгію, наче на голку, в Україні шукатиме вже ностальгії за Росією, і навпаки.

Національність людини не остаточно визначається мовою спілкування та штампом у паспорті. На півсвідомому рівні ще залишається чутливість до музики предків. Дивилися старий фільм «Циган»? Отож.
Але є одне «но»… на рівні музичних вподобань всі нації рівноправні, людина однаково любитиме слухати російські та українські, та турецькі, та ще там чиїсь пісні. І не всидить на місці, як заграють веселої.

Крім того, людина протягом життя може кілька разів змінити уподобання та переконання, майже не змінивши характеру. Як там у Войновича:

«Слушай, а ты мою бывшую любовь давно не видал?
- Давно, - сказал я.
- Говорят, она стала очень религиозна.
- Со временем люди меняются, - сказал я уклончиво.
- Чепуха! - возразил он. - Они меняют предмет поклонения. Но при этом остаются такими же, как были.»…

Отож, нема чого радіти з того, що чотирирічна дитинка написала віршика про Україну, аби батько похвалив та залишився з ними.

Рекомендую. З повагою, Noelle Daath

Дякую, пані Noelle. Для мене зовсім нові ті речі, про які Ви пишете. Після дуже давнього, хоч і тривалого, бурхливого роману з літературою, я багато років була далека від того. Мені все це дуже цікаво, але потребує осмислення. Я просто переказала те, що чула багато разів в родині. Але згодна з вами, що оповідки в родинному колі - то одне, а література - то інше. Дякую Вам за цінну інформацію та поради.
З повагою Галина М.

Пані Галино!

Подивилася я "Правдиві праведники світу". Нічого слабкого я там не бачу.
Вам лише треба чітко визначитися з третім основним героєм. І наскільки я розумію, Вам не дуже-то хочеться, щоб то був німець.
Можливо, для більшої деталізації вам стануть у пригоді твори Бруно Бетельгейма (або ще пишуть Бруно Бетельхейм). Це для того, щоб не було схоже на радянські фільми про концтабори.

Враховуючи Вашу схильність до середньої прози, спробую запропонувати Вам таку ідею: доповнити це оповідання та зробити або так зване "морітурі":

- три герої, знайомі один з одним, проживають коротенький період (до тижня), сповнений бурхливих подій.
-Хеппі-енд небажаний. Трагедія також. До кінця війни ще далеко.
-Герої можуть бути знайомі таким чином - кожен з трьох знає лише двох інших.
-Уточнюючі деталі минулого прийдеться подавати скупо, по ходу дії. Трошки більший акцент на відеоряд, для динаміки подій.

При бажанні також можна написати доволі велику повість, що може бути видана окремо, але то вже залежить від наявного історичного матеріалу та Вашого бажання.

З повагою, Noelle Daath

Шановна пані Галино!

То це, виявляється, Холодногорський район Харкова! А я чогось подумала, що то Кубань.
Отож-бо й воно, що в оповіданні де-не-де по тексту треба додати невеличкі деталі, що чіткіше окреслюють рік оповідання та можливо, ще щось. Чогось зараз пішла мода на манюсінькі оповідки, але ж стандартне оповідання - це до 40 000 знаків, хіба ж не можна додати пару речень?

Як Ви завважили, що це приблизно 1950-ті роки, то одразу відпало питання і з гречкою, і з українськими книжками, бо тоді дійсно багато видавалося прорадянських книжок українською. Також відпало питання про табори, і те, наскільки вільно персонажі розмовляють про це. За Брєжнєва такі факти вже приховувалися.

Я й не сумнівалася, що оповідання написане по реальних подіях. Але знов-таки, мабуть, доцільно буде додати деталь, що вірші Мала написала у записничку з помилками, наче курка лапою і чорнильним олівцем, як було тоді звичайно. Не може дитина в три роки писати без помилок і чіткими літерами - знаю по собі, щоправда, я читаю і пишу приблизно з чотирьох, а не з двох з половиною.

Оповідання викликає двозначну реакцію. Це оповідь лише про насіння, але ж йому треба ще зрости... Перше оптимістичне враження через деякий час змінюється гіркотою. Втім, так і має бути в гарній прозі.

З повагою, Noelle Daath

Ой, ще раз перепрошую - востаннє. Холодна Гора, то такий район, з поганою репутацією, із знаменитою сявотою, у Харкові. Може, чули - Холодногорський Централ? Це величезна тюрма, за вокзалом. Саме там і жила родина Малої, коли повернулася з евакуації.
Про ту тюрму я пишу у оповіданні "Правдиві праведники світу", хоча читати не запрошую, воно досить слабеньке.
З повагою, Галина М.

Вибачаюся, забула відповісти: Книжка така є насправді. То "Казка про Чугайстра" Платона Воронька. Досить гарно написана, але з відповідним часу сюжетом, де у ролі Чугайстра виступає партизанський генерал, і таке інше. На щастя, Мала була замалою, щоб усе те зрозуміти до кінця, і сприйняла усіх персонажів так, як вони виступають в народному фольклорі. Я зараз знаходила в Інеті, але прочитати все не змогла - дуже багато махрової пропаганди.
З повагою, Галина М.

Шановна Noelle!
Насправді я точно знаю, в якому році це було, трохи раніше, ніж Ви гадаєте. І Батько служив в Радянській Армії з того часу, коли був призваний в 1941, навіть роки за два до того, коли його, як і баготьох його однокласників, примусово забрали до військових училищ... А не йшов з Армії, бо не було куди йти. Мав середню спеціальну військову і медичну освіту. До інституту його ніхто б ніколи не взяв, бо був з дворян. Мати Малої була його однокласницею. Вже після війни, та ще й не відразу, вони зустрілися і побралися. Але вона не поїхала з ним по гарнизонах, бо вчилася в універститеті, тоді в аспірантурі, тоді залишилась на кафедрі. До речі, на філфаці, ще й на кафедрі української мови та літератури.
Може, тому вона й була така налякана щодо української мови та проявів "буржуазного націоналізму", бо бачила як КГБ кружляє навколо такого розсаднику, яким був універ. Дійсно, вона була членом КПРС, бо вступила під час війни, працюючи на танковому заводі, в евакуації.
Батько її відсидів рік і був випущений, але з комісара Школи Червоних Старшин став гражданським, без звання. без роботи, без житла. Пішов на фронт в 41-му рядовим і загинув в перші ж місяці. Вірніше, "пропав без вісті", за що ще довго тероризували його родину...
Дядько Батька, дворянин, юрист з блсискучою дореволюційною освітою, свідомий український партіот, пішов працювати в українське самоуправління. чи як воно називалося, коли таке попервах створили німці. Ще й в газету українську взявся дописувати... Ну, от як ми з вами...
Звісно, що за "пособничество" загримів до таборів. Його жінка, знана в місті лікар-акушерка, викупила його за величезні, усі, що були в родині, гроші, але не відразу, а вже десь в 50-х. Вона також подала документи, що він рятував євреїв під час окупації. Це було правдою, бо вона ж була з лікарського світу, то мали багато приятелів-евреїв.
Ось такий фактичний матеріал до цього оповідання.
І ще ви маєте рацію, батьки Малої дійсно розійшлися, коли Батько демобілізувався з армії, після декільких років сумісного життя.
Мала навчилася читати десь біля трьох років, і писати. Тільки як курка лапою. До речі, її син почав читати в 2 роки і 3 місяці, а складати слова з абетки - ще раніше. Це досить розповсюджене явище.
Просто не влізло до оповідання, що Мати навчила Малу ще читати польською, мабуть, щоб більш схоже було на інтернаціоналізм, в разі чого... Батько ледве не відірвав голови обом, коли те побачив. Як питомий українець, до кістки, він терпіти не міг обох братньо-сусідніх народів...
Отаке підгрунтя.
Дуже цікава ваша рецензія. Дякую. Зараз ще уважно прочитаю.
З повагою, Галина М.

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0101909637451 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design