[ Без назви ]

Красно дякую. Все виправила. Натхнення.
Roksolana

© Roksolana, 25-04-2008

Виправити одруківку можна.
Спочатку авторизуєтесь, потім в меню "АВТОРУ" вибираєте "Мої твори", вам видасть усі Ваші твори, збоку висвітлиться "редагувати" - натискаєте, редагуєте, зберігаєте, і проблеми нема.
Ж.

© Жан, 25-04-2008

Я не хочу забувати ВАС. Дивне, бентежне відчуття. Імена підходили під французьку тематику - Жан, Женевьева, Роксі. А виправити ту банальну одруківку просто не вмію. Якби ж то ви дали повну рецензію твору... А так : " Шкода Симоненка". Як куля у серце ... От вам і бумеранг. Та, не зважайте. Вибачте, якщо образила. Радості, тепла і любові.
R

© анонім, 25-04-2008

Ех, Роксолано, якби все було так просто.
Ви ж так і до тепер не виправили ту банальну одруківку, а для чогось написали цей твір, в якому елемнтарно можна було б поміняти імена й нікого персонально не зачіпати, але ж ні. То яка мета???
Що ж до Вашого пояснення реклами - то, вибачте, 100% софістика.
Логіка, та й то власна, вигулькує у відгуку тільки де-не-де.
У нас справді різні світоглядні позиції. Я залишаюся на своїй, Ви на своїй, не стоїть моєю метою у житті щось змінювати у вашому світогляді, тому просто пропоную забути про існування один одного.
З повагою.
Ж.

© анонім, 25-04-2008

Це була Roksolana

© анонім, 25-04-2008

Привіт , Жан! Вибачайте, буду бомбити… З любов’ю, звичайно…
Що Вас надихає на твори? Зокрема, Ваш останній?
Хіба не життя? Хіба, не якась людина і почуття, пов’язані з нею.? Чого це ви вирішили, що я згадувала вашу особу? Навіть не я , а мій п’ятирічний герой Яр? А ще називаєте свою особу скромною…
Мені сподобався Ваш твір, тому я написала продовження . Назвала наслідуванням. Жан - кажан – смішно римувалось. Та римувала, нажаль, не я…)))
Тепер – « Реклама - чого?» Є такий хитренький вислів « Кожен розуміє по мірі своєї розбещеності»… То ви , певно , зрозуміли, що я рекламую себе , таку ідеальну і перфектну! Тут вже посміхнуся я. Реклама , зазвичай, – це ідеальне, звабливе, те, чого зразу ж захочеться… Гарна жінка в рекламі – не новина. Але рекламувалася сторінка ГАКу. І реклама – це тому, що інший поетичний портал , – конкурент, був би не в захваті, якби в оповіданні блимало : ГАКу; якщо звичайно вони не обмінялися банерами.… А кожна газета могла б трактувати оповідання рекламним. Мала колись з такими речами велику мороку, працюючи журналістом.
Ви на 100 процентів упевнені, що героїня написана з мене, тому не можете сприймати « Щастя з кактусом», як твір літературний»… Шановний Жане, чи шановна, - так і не зрозуміла чоловік ви чи жінка ,- на 100 процентів може бути упевненим, лише шарлатан , або ж Господь Бог. Маю надію , що ви не перший і не другий. То ж , якщо це не 100 процентів – то спробуйте його сприйняти.)))
Тепер, про головне - за рекламою ви не побачили основного. Але, то не кожному дано, вибачаюсь. Героїня, тому така ідеальна, бо живе за принципом добра і любові. Шлях в досконалість – важкий, але її стриманість, манікюр, чоловік, діти – результат любові. Повний контроль над власним світом відчуттів, бездоганний спокій душі – це всі її прощення, стотисячні прощення… Лише сльози… Вона плакала, бо думала про Олеся, а не про злого критика. Бо їй дуже хотілось, щоб і він був щасливим. Тому телефон і співає « Знаєш, як болить…» А ви пробували жити за принципами, яких навчає головна героїня свого сина? Щось мені підказує , що проблема в різному світобаченні, а не у Василі.
Секрет успіху - любов! Лише віддавати її треба тим, хто її потребує. А якщо її футболять, то вибачайте ,- життя усе сповна вертає бумерангом – такий у мене мужній « Гранослов».
Іще – хіба в основу твору не може бути покладено реальні події? « Накладочка» виходить!
Цікаво, а Вам, сподобалось, якби, Вам говорили, як в школі: «Якими б ви ідеальними не були , а треба…..»Дотримуватись Вашої поради щодо самокритичності – Боже збав! Літературні твори критикуйте, а особистості – залиште у спокої бо можна наробити горя. Самокритичність – це жовч, яка роз’їдає людину внутрішньо. Занадто примхлива, занадто розбещена, занадто категорична, занадто егоїстична та ідеальна – ви цього хочете?
Ще студенткою, пам’ятаю викладача, який просто згризав гарних дівчат. Якщо котрась запізнювалась – він ставив її на стілець, перед всією аудиторією, і починав соромити – занадто білява, дурна, закортка спідниця і т. д. Аудиторія аж стогнала від сміху… Одна жертва не витримала, порізала собі вени після шостого сеансу. Її хлопець, автоматично перетворився у стадо овець, яке прагнуло « хлеба і зрелищ», і теж сміявся. Ніколи не забуду її очей в яких була смерть. Вона так і не вийшла заміж. Не має дітей. І постійно фарбує свої біляве волосся , хоча - це їй не личить. Вона самокритична.
Тому , Жане, дозвольте вже мені бути упевненою у собі і тримати ситуацію під контролем. Краще завищити самооцінку, чим занижувати. Я не збираюсь влізти в рамку ВАШИХ канонів. Свої переконання дорожчі.
І наостанок, давайте залишимо у спокої Василя Симоненка. Хай спить спокійно. То була не граматична помилка, і ,навіть, не пунктуальна, Навіть, учень доведе Вам, що це описка. Хоча погоджуюсь, що виправдань перед читачем не існує. А помилки? Аби тільки вони не робилися нами в житті і в наших душа нелюдяними вчинками, Жан. Те, що на папері – виправимо.
Хай Вам щастить. Теплого проміння, радісних свят і кольорових снів.

© анонім, 25-04-2008