[ Без назви ]

Я вже був. Нема вже, де свого коментаря притнути. Шукатиму :)
В сонетах я полюбляю сувору класичність, а Шекспір писав такі, які ними вважаються умовно - і це визначила спеціальна навчальна література.
Вже про Леніна не буду. Хай собі спочиває. То я віршик про Гітлера побачив, і мені чомусь закортілось. Аналогія, мабуть, якась про себе заявила. Не знаю.
Творчих Вам успіхів зичу щиро :). Олесь.

© анонім, 03-04-2008

Тобто - не забудете, значицця? Тре’буде добре окопатися. :)

Читала, читала я того Бонч-Бруєвича. Взять би того Бонч-Бруєвича - та в діжку головою, щоб не забивав голову бідним діточкам.

Правильно. Бабаєм лякали. А актябрятам весь час згадували золотого хлопчика Вовочку. І така до того Вови любов, що аж ну... і тільки вночі під двома ковдрами, у напівсні, коли Актябрятська наша сутність здавала ключі нічному "Анфан-террібль", не з одного ліжка летіло у простір:

"Рученьки (хрусь!), ніженьки (хрусь!), лагідні очі..." :)

ND

© анонім, 03-04-2008

Ні, Ноелленько, зовсім ні. Радий Ваші рядочки бачити:)
Я значечок з його янгельською посмішкою навіть на майку чіпляв. У поліклініці, куди матуся водила справку до понерського табору брати, на стінці картина величезна висіла. Дідусь Ленін з внуками спілкувався. Я годину міг на неї дивитися.
А скільки я оповідок від Бонч-Бруєвича читав... Я анекдотів про іншого Вовочку менше знаю. Була і про це оповідка. Таки зламав той ніжку у тварини. Мати розпитувала, а дітки, а всі, як один - "Нє-а, не я". І маленький Володя разом з ними відмовився. А потім розколовся - не витримав.
Бабаєм у тих місцях лякали. Так само, як у Таджикістані і досі Будьонним. Достеменно знаю.
Чому потягнуло? Скажу чесно (як Володя).
Прийшов я на цей сайт із власним творчим стилем. Куди від нього дінешся? Люблю дуже ще і ліричні вірші. Так хто ж тепер після моєї серії інших мою лірику сприйматиме? Сьогодні один приніс вірш. Побачимо....
Щиро радію Вашій появі на моїй сторінці :) Не забувайте. Я - точно не забуду.

© Олесь, 02-04-2008