

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12169
Рецензій:	18712

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Заразлива ностальгія

(Рецензія на твір: Люддити, автор: Антон Санченко Статус: *Експерт*)

Ностальгія - заразливе захворювання. Ось таке відкриття я зробила після прочитання чергового маленького шедевру з циклу ХМУ. Хоча, може не всяка, а тільки у майстерному виконанні пана Антона. Але, що передається - то точно. Бо я завжди з острахом ставилася до всього, що пов'язане з шикуванням, казармою та розпорядком дня. Навіть з піонерського табору втікала. А тут читаю - і таким світлим та милим здається змальоване, що аж самій хочеться туди... тарілки мити... замість агрегата...
А ще спадає на думку, що побільше б таких люддитів та луддитів в історії людства, то, може, не мали б зараз такої мороки з тим науковим та технічним так званим прогресом... А тільки і треба, що не лінуватися щось руками зробити...
З повагою, зацікавленністю і зі сподіванням на продовження,
Галина М.

Ну, це ще з часів дискусій давніх греків про те, позаду чи попереду Золотий вік актуальна тема :) Тут або харчуватися "смачними" жолудями й ходити в шкурах, або навчитися вирощувати буряки і ткати льон. Альтернатив нема. Інша справа, що після 19 століття темпи змін починають лякати пересічну людину, бо вже відчуваються впродовж її життя.

А про те що справжні визволителі людства не Маркс з Леніним, а винахідники водогонів, пральних машин та прасок я впевнений. В Києві є цікава вулиця Старонаводницька. Її назва походить від того, що нею водоноси пішки носили воду з Дніпра на Печерськ. Тут такі схили, що коні не витягували вози з бочками. Уявіть собі, скільки води споживало місто навіть в ті часи, і яку армію водоносів звільнив від важкої праці звичайний водогін. (Помножити на сотню років) Жодна революція такого не зробила.

З повагою,
А.С.

Моє негативне ставлення до прогресу мало хто поділяє, і вдома, і серед друзів. А мені здається, що я б радо обходилася без багатьох технічних досягнень. Ну от хіба що комп'ютера з Мережою шкода було б... :)
А від посудомийної машини я відмовилася категорично, бо посуд я люблю мити. Ще з тих часів, коли син був невимовно вередливим немовлям, і це був єдиний перепочинок від його крику. Адже поки я - потихесеньку ! - мила посуд, каторжну працю розважати його, щомиті новими забавками, брав на себе чоловік...
Щиро, Галина М.

* після сварки

Дякую, пані Галино.

Мені тут дехто підкинув цікаву маркетингову інфу. Коли американські маркетологи стали розбиратися, чому так погано пішли продажі посудомийних машин, виявилося, що миття посуду - то жест примирення в сім'ї після. Принаймні щодо чоловіків :)

Щодо казарми. Це не ностальгія. Це дуже нагадує почуття моїх героїв "після бою". І руки не слухаються, і сірники розкисли. Але такий кайф, що все вже позаду і ти це таки осилив :) Десь так. Казарма вчить цінувати свободу, як ніщо інше.

Щодо луддитів наші думки розходяться (вперше за час знайомства, це прогрес :)). Я їх розумію, співчуваю, але на стороні винахідників. Ті машини теж хтось робив руками (і головою). Їхню працю теж треба поважати. А руками працювати, звичайно ж треба.

З повагою,
Антон Санченко

	Додати свій відгук

Згенеровано за 0.0159201622009 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design