Вічні теми вимагають обережності

Як раз Татчина я до цих 80-90 відсотків не відношу. А предмету для дискусії нема як такого. Я ж кажу, я в цьому сонеті ні на яку оригінальність не претендую. Просто вирішив поетично оздобити жарт, який мені сподобався.

© анонім, 14-01-2008

Не можу не погодитися з вашими аргументами, тим більше коли звертаються до прикладу Руданського. Такі так! Мій "зарах" стосується саме цього. Оригінальність - це швидше стосується потрактування образу "я і сало". У нас з вами вже була схожа дискусія на тему "Хати". Зрозуміло, що кожен залишився при своїх - як після будь-якої дискусії. Не хочу здатися занудою, але вашому колезі Татчину вдалося нове потрактування такого замусоленого образу як "осінь". Але то таке. І потім - треба ж вас і покритикувати, а то вийде, що весь час хвалю - негаразд.
НПР

© анонім, 14-01-2008

Але що цікаво: ваша рецензія на цей твір, як і перша на нього рецензія, говорять про одне і те ж - про брак оригінальності. Але десь у 80-90% віршів (ГАКівських і не тільки) вже з першої строфи можна більш-менш точно вгадати, про що в творі йтиметься і чим твір закінчиться. В творчості кожного поета відсутність оригінальності повинна бути виключенням, а не правилом. А щодо мене, то, думаю, я право на подібне виключення заслужив давно. В даному випадку я його просто реалізував.

© анонім, 14-01-2008

Ну, знаю, що "сало треба їсти вдвох - я і сало" - це гормошко. Знаю. На авторство і не претендую. Цей жарт мені все одно подобається. Коли я його почув вперше, то, пам'ятаю, сміявся до болю в животі. Тепер кожного разу, як приступаю до споживання українського національного наркотику, згадую цей вираз і всміхаюсь. Так маю я право написати сонета за мотивами геніального (не побоюсь цього слова) афоризму? Маю. Давня українська традиція. Ще Руданський подібними речами бавився.

© анонім, 14-01-2008