Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Рецензії

Я х'тів зупинитися на заголовку,..

(Рецензія на твір: Тіні забутих предків, автор: Богдан Горгота)

© козак Голота, 01-11-2021
...але це надмір було би без поваги до тексту.
- "Тіні забутих предків"? Справді? Здрастуйте, пане Коцюбинський, чи давно викопалися з могили? То в мене є навзаєм оповідання "Хіба ревуть воли, як ясла повні"... Тут я закінчив неприємно гавкати (сподіваюся).
Це, здається, оповідання про те, як Володимир Павлович почув трембіту - і звуки збудили в нім дитячі спогади. "Вуха" оповідання - перший та останній абзаци здаються зайвими. Це тоді сторонній спогад, що вбиває драматизм. Навіщо?
Далі по тексту. Особливо "свій, своя, своє"... "Свого брата" - ну да, де чужого, сусідського абощо... Знову повторюся: "я засунув свою руку в свою кишеню, звідки вийняв свій гаманець зі своїми грошима та заплатив за свій куплений пиріжок". Це звучить як поганий переклад...
Все, що в дужках - порожні слова, що заважають плину.

̶ Вставай! – кричав розлючений (зайве) Степан.
Володька безтямно дивився на старшого брата(, який стояв) над ним і штурхав його ногою. Володьку трясло від страху, він намагався вилізти з в’язкої багнюки, в яку загнав його рудий Слєдзь, але він не володів (своїм) тілом і тільки безпорадно смикався, викликаючи (веселий) сміх і глузування натовпу підлітків, які спостерігали за бійкою.
̶ Вставай і дай йому здачі! Бийся! Ти повинен сам боронити себе! Ти вже великий хлоп! Вставай, не будь слимаком!
̶ Я… не можу, – ледь чутно прошепотів Володька і заплакав, облизуючи (язиком - чим іще?) закривавлені губи. – Не можу…
Степан оглянувся на юрбу, яка весело гуділа і тикала пальцями на поваленого в багнюку Володьку, присів і тихо, з запалом, заговорив:
̶ Я допоможу тобі розігнати це дебільне стадо, але ти повинен встати і опанувати собою, зібрати (всі свої) сили, аби достойно відповісти. Ти повинен першим кинутися в бійку, аби відстояти (свою?) честь. Першим, брате, а я тобі (обов’язково) допоможу.
̶ Я не можу, – Володька засмикався(, немов у конвульсіях,) і сльози (жалю) (густими потоками - наскільки "густі" його сльози? Наче кисіль?) полилися з (його) очей. – (Я не можу)… вдарити…
̶ (Ти) не можеш (вдарити? …Ти не можеш вдарити), – Степан (враз) замовк, аби вгамувати (свою - щоб ви були здорові) лють, яка з новою силою спалахнула в (його) очах, – (а…) А(ле) (язиком) плескати нісенітниці (ти) можеш? Кпинити(ся???) здалеку (ти) можеш, а коли втікти не зміг, то вже й сил (забракло=нема) на достойну відповідь?
̶ Я не думав, що він образиться на порівняння з його рудим котом… Адже вони так схожі… Обоє мордаті і (обоє) нахабні… Я не думав, що за це він (може вдарити=ударить)… (Побити…) – схлипував Володька і, таки опанувавши (свій) переляк, почав вилазити з багнюки. – Але я не хочу битися… Не можу…
̶ Ану тихо (=Ша!)! – Степан випростався і гарикнув на юрбу підлітків, і вони (враз) замовкли, зваживши на (його=а чиї ще?) величезні кулаки )(="кулачища", можливо?). – Всі розійшлись (=геть?)! Щезли! Кіна не буде! – і до брата: – Заспокойся. Я допоможу.
Дома мати мовчки наповнювала балію гарячою водою. Жодного слова не сказала, поки зарюмсаний Володька, виправдовуючись, стягував (із себе) мокрий і брудний одяг. Та коли Володька всунувся в балію і застиг, очікуючи, що мати почне мити його, вона нахилилась і (сухо) проговорила:
̶ Тобі вже десять (років). Подумай про це, – поклала рушник і чисту білизну на стільчик, і пішла з літньої кухні, грюкнувши дверима.
Володька знову залився сльозами (жалю до себе) і почав (незграбно) льопатися водою, аби змити (з тіла) бруд, водночас малюючи у (своїй?) уяві скорботні картини (, в яких= двокрапка) він лежав на смертному одрі, весь понівечений і у(=-в) кривавих ранах після смертельного зіткнення з ордою вуличних забіяк, а мати тяжко побивалася за ним і голосно каялася, що не встигла полюбити (свого?) синочка і захистити його від лихої напасті. (Все це має бути в теперішньому часі).
А ввечері батько (люто) шмагав Степана (старим) шкіряним паском, бо селом швидко розлетілася (різними?) чутками мова про бійку Володьки з гоноровим сином бригадира. Говорили різне, а до батька дійшла версія, що Степан спочатку(=спершу?) підбурював Володьку до бійки (на бійку?), а потім стояв осторонь і задоволено дивився, як Слєдзь товче (його) брата. Втомлений тяжкою роботою і постійними випивками на тракторній бригаді батько не став розбиратися у(в) деталях (події).
̶ Ти найстарший! – кричав батько, шмагаючи по спині Степана. – Ти повинен захищати (своїх) братів! Як ще вам донести, що ви брати, що ви (маєте бути = тире) одним цілим?!
Маленький Дмитрик з ревом чіплявся (=ревів і чіплявся) за батькові ноги, аби зупинити його, а Степан стояв непорушно, прикусивши губи(=губу), аби не закричати від болю. Мати тихо(, немов у лихоманці,) тремтіла біля печі, ковтала сльози і(та) боялася бодай якимось словом спровокувати ще більшу злість чоловіка. Але (невимовний- господибожетимій...) біль за сина (швидко) накопичувався і (враз) переродився в (потужну) силу, яка(=що) зламала віковий жіночий страх. Вона тигрицею кинулася до(=на) чоловіка, вихопила (з міцних рук) пасок, підхопила на руки переляканого Дмитрика і повела до світлиці побитого Степана. Батько від несподіваного опору немов отямився від люті, якийсь час ошелешено стояв (по)серед кухні, (затим) висмикнув з кишені цигарки і прожогом вибіг з хати. На очманілого Володьку, який сидів на ослоні біля печі, ніхто й не оглянувся. А Володька, залишившись наодинці, відчув (невимовну) тугу. Йому захотілося, аби батько зайшов (оце) до хати і відлупцював його тим само важким шкіряним паском, а він стоячи, як Степан, витримав (би ті) побої. Але ніхто не заходив. Навіть Місяць, (на мить?????) заглянувши у вікно, наштовхнувся на Володьку і (гидливо) закрився хмарою. «Це кінець! – виринуло з глибин (розбурханої) уяви. – Ти нікому не потрібен, (бо ти) бридкий боягуз! Іди зараз же в гори і згинь там!». І Володька пішов.

[Дозвольте тут і зупинити коректуру]
Останній рядок має бути (на мій погляд): "А в цій теці лежать не секретні документи, а чистий папір… Такі от реалії життя". (Ммм. "Такі от реалії життя"- також, здається, послаблює).
  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70585203170776 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …