-Привіт,- якось несподівано розірвали тишу ці слова.
Його слова. Я не бачила його здавалося цілу вічність. Два роки.
-Привіт,- так незвично для себе сказала я.
-Як ти тут? Що в тебе новенього? - з невдаваною цікавістю запитав він.
-Та не зна...
Невеликий будиночок стояв десь далеко у лісі. Там куди важко проникали проміньчики
сонця, та де навколо ні душі. В цій садибі сам один мешкав старий дід. Йому було вже
під вісімдесят. Проте він так само як і замолоду любив потянути цигарку і випити...
Щороку восени ми ходили цим парком і збирали листя та каштани. То було так гарно. Пожовкле листя танцювало навколо нас свої веселі танки. Ми раділи, як діти. Хоча мабуть ми і були ними… І так це все було наївно та по-до...
То був квітень 2006 року
Шукаю ключі. Господи, куди ж вони поділися. Знаю що нікого немає. Блін. О, знайшла. Відчиняю. Голоси. Не роззуваюсь. Йду в спальню. Банальна сцена. Двоє. Втомлені, приємо втомле...
-Привіт,- якось несподівано розірвали тишу ці слова.
Його слова. Я не бачила його здавалося цілу вічність. Два роки.
-Привіт,- так незвично для себе сказала я.
-Як ти тут? Що в тебе новенього? - з невдаваною цікавістю запитав він...
Невисокий чоловік на сцені, стоячи спиною до залу, здавалося б, чаклував над неймовірним плетивом кабелів і дротів, що пов’язували собою синтезатор, мікрофон, нагромадження акустичних систем з обох боків сцени та комп’ютер, що стояв на низенькому столику ...
Щороку восени ми ходили цим парком і збирали листя та каштани. То було так гарно. Пожовкле листя танцювало навколо нас свої веселі танки. Ми раділи, як діти. Хоча мабуть ми і були ними… І так це все було ...
Я народилася у звичайній сім’ї”; та кому я брешу, звичайна – це не зовсім те слово, точніше зовсім не те, яке б пасувало до моєї сімейки. Море грошей, великий бізнес, брак часу, брак людяності: пихаті, засліплені грошима люди – це якщо коро...
То був квітень 2006 року
Шукаю ключі. Господи, куди ж вони поділися. Знаю що нікого немає. Блін. О, знайшла. Відчиняю. Голоси. Не роззуваюсь. Йду в спальню. Банальна сцена. Двоє. Втомлені, приємо втомле...
Ніч... зорі... цигарка в руці... кімната темна... п"ятий ковток і знову тиша... Ксюша була в кімнаті сама. Вона цигарка і ковтки. Вона рахувала їх, бо знала точно коли сп"яніє, це був ритуал... Ще 7 ковтків і буде 12, її щасливе число і забуття. Ксюші не ...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design