Як пізно розумієш, де відстань, а де час
твого неіснування, і болю, і біди,
снування, сновидіння, невидимих прикрас
землі, з якої більше нікуди не піти.
Здешевлене прозріння – за зморшку – цілих два –
квиток туди, де більше не ходять поштарі.
Ридаєш...

Поцілунок повзав равликом на шиї,
Горлачані краплі котились за межі, за край,
На рамено Долі Тиша поклала плями,
Бризки сонця - золотий водограй.

А ти ловила погляд мій вустами,
Осілий на віях сердець розбитих пил,
Пила сліпими від зради очима
Сі...

Завмерлий циферблат життя
На мить застиглий стрілками у вічність,
На друзки розбились дзеркала,
Де в Тиші відзоріли почуття.

Завмела болем німота,
Мертвіють серце і душа,
Передсмертна агонія кохання -
Навічно тамую плин життя.

Передсмертна аго...

«Я лину думками…»
− «У небо?»
− «Так, птахом злетіти волію!»
− «Ти мрієш, я знаю…»
− «Не треба.
Ти ж все розумієш».
− «Авжеж розумію».
І тиша. «Коханий…» −
Та це вже не вголос,
Лиш подумки:
«Чи ж ти кохаєш...

А ви знаєте,
Зорі чекають,
Зорі очікують ранку…
Уявляєте,
Зорі кохають
Навіть і після світанку!
Чи ви чуєте,
Зорі співають
Мовчки одвічної пісні…
А коли ж тоді
Зорі вмирають?
– Коли їх не бачать
Навмисно.
...

Текст видалено автором твору...

Поспіла в небі біла хмара.
З останнім подихом вітру,
Тихенько впала на місто,
Омивши його від життєвого бруду.

Дітлахи хутко дісталися чуда,
Що зима принесла у жертву,
За ради чистоти їхнього серця
І очей щасливого блиску.
Поставили пам’ятник - ...

Не плач, бо його вже немає -
(хоч би трохи тих сліз!)
Але все так стається
на тому світі:
все проминає.
Лиш зима - не зима,
а білого смутку пудра..
Та хай вже!
І це промине..
Не любов, і не жалість,
a лиш слово - мов глум,
ніби скальпель,
...

У тих роках - буденних і блаженних,
У тих  гріхах - твердих, немов горіх,
Сплітала руки на твоїх раменах,
Плющем цілунків обвивала їх.

Ішли сніги - куди ішли? По кого?
Пливло мовчання, вчаєне, як  дим…
Довічна  пам’ять - як брудна підлога.
Доречн...

зорям ніч
для танців час
раз!
хто із вас
буде мені другом?
нерозлийвода
посестрою
два!
на юпці лиштва
а думці поле
виоране плугом
засіяне льоном
посеред зими
попід снігом
три!
з пригорщі пелюстки
понесуть вітри
у далекий ірій
попри хмари...