Дерева випручаються з мого погляду, зміліє небо і я втрачу рівновагу від присмаку осінньої наготи і згірклої пам’яті. Кине мене навзнак оте, величніше від мотузок дощів, в яких блукав, мов у твоєму волоссі, божеволіючи від марних спроб забути твою втечу. ... |